Завантажити

панські, всі реєстровці перейдуть на його бік, я за своїх не є певний. А підемо ми з малою силою й нас розгромлять, то краще не зачинати; то роззухвалить ворога ще більше, й тоді запалає полум'я явного повстання по всій Україні.
- А може, та напасть на вашу милість то з іншої руки походить? - втрутився котрийсь з присутніх.
- Над тим я також міркував. Панове гетьмани кладуть мені в ухо, що то моє приватне діло. З того можна думати, що вони щось знають більше, як я. Коли то діло приватне, то може бути чиєсь, кого я не знаю. Та дай Боже, щоби лише так було! У моїм приватнім ділі я дам собі раду своїми силами при божій помочі й при помочі моїх приятелів і сусідів. Вашмосць воєводо, - каже, звертаючись до сина Януша, - поїдеш у Галичину й там збиратимеш військо. Ми всі збирати його будемо тут. Я розсилаю накази по всіх замках і волостях, щоб кожний обов'язаний ставав до зброї. Часу маємо небагато.
- Ваша милосте, - сказав потиху старий слуга князеві, - від довшого часу нетерпеливиться пан Северин Наливайко й хоче пильно з вашою милістю говорити.
- От добре, що ми тут усі зібрані, - каже князь до гостей, - якраз Наливайко хоче до мене. Міркую, що хоче вимовити мені службу - то по-лицарськи, бо міг від'їхати, не кажучи ані слова. Нехай тут прийде.
За хвилю увійшов Северин Наливайко. Вбрався, як на велике свято, в кунтуш бронзової краски з червоним, як кров, сподом, у червоні штани й сап'янові чоботи. Виглядав, як мальований. Він не сподівався застати таке світле товариство, але цілком не збентежився панами. Він вклонився від порога, а далі підступив до князя й, кланяючись у пояс, промовив;
- Ваша голова, милостивий князю!
- З яким ділом приходиш, пане Северине?
- Зачуваю, бо вже про те говорять, що ваша милість ладиться в похід на свавільників під Білу Церкву. Смію спитати вашої милості, що прикажете, ваша милосте: вірному слузі остати на печі чи йти в поле?
На ті слова всі дуже зачудувалися, бо дожидали чого іншого.
- Хіба ж ти би пішов проти козацтва воювати?
- Коли ваша милість не прикажуть, то не піду...
- Таж козаки - твої брати.
- А ваша милість - мій батько, батько ближчий, чим брати. Було б погано, коли б я опустив у пригоді мого добродія й пристав до його ворога.
- А нема в твоїх словах якої хитрості, бо самим словам віри не йму?
- Ваша милість Наливайка не знають, як видно. Він найвірніший слуга вашої милості, та я ще мушу виправдати свою нетерплячку, я, слуга, повинен ждати, поки пан не прикаже, але я мушу знати волю вашої милості наперед. Зібрати військо - то не через пліт перескочити. Треба негайно зібрати людей, узброїти, нагодувати. Відтак треба все впорядкувати. Треба людей заздалегідь упередити, а то ті шибайголови підуть на той бік. Вони без війни, як риба без води, жити не можуть.
Усім та смілива розумна мова козацького ватажка дуже сподобалась.
Князь Костянтин каже:
- Твоя мова розумна і щира. Пам'ятай, пане Северине, що хто нам прислужиться, той може бути певний нагороди. Князь слова додержує. По тім поході, коли так буде, як ти говориш, будь певний моєї ласки. Даю тобі дозвіл на збирання козацтва, роби, як знаєш. Усього будеш мати, а що ти неабиякий ватажок, то я це знаю.
Наливайко вклонився й вийшов.
- Це певний чоловік і певно нашої справи не зрадить, - каже Вишневецький.
- Він нам більше прислужиться, як хто інший, - каже князь Януш, - По-перше, то справний ватажок і вміє орудувати гарматою.
- І розумів козацьку тактику.
- На Северина ждав на замковій вулиці о. Дем'ян.
- Трохи не подавився своїми власними словами, так садивсь на чемності. Щоб тільки за твоєю радою, брате, не втратив козацької слави.
- Не втратиш, увесь світ дізнається, яку ти козацтву прислугу зробив.
- Ніхто того знати не буде, а всі мене побачать там, по тім боці, де я не повинен бути. Та вже вороття нема, бо коли я сам заявив князеві свої послуги, то аж тепер би зрадником остав. Нехай діється Божа воля!
 
VІІІ
 
В Білій Церкві все заспокоїлося. Козаки Косинського жили з міщанами в згоді; був у городі порядок; Косинський з старшиною сидів на замку і тут укладали план дальшої війни. Косинський розписував листи на всі сторони й взивав козацтво єднатися під його булавою. Писав на Запорожжя, писав до своїх приятелів, писав до московського царя.
Зійшлась рада козацьких старшин. Косинський був у добрім настрої духа. Мав надію, що на весну підніме до себе усю козаччину проти панів, що на Україні заведеться новий лад без хлопа і пана.
Між його старшиною був сотник Максим Шило. Він, вислухавши голоси товаришів, каже:
- Пане гетьмане, ти все бачиш під схід сонця, а воно так не є. Завчасно ще, щоб уся Вкраїна на панів встала. Буде доволі наших лицарів по тім боці. От зараз скажу: ти, гетьмане, писав до Наливайка. Ти його сподіваєшся. Для нього оставив ти одну важку роботу, а то впорядкувати гармату нашу, окопати город. Він до того мистець.
- І він це, певно, зробить, то мій добрий

читати