Завантажити

турецьку чалму. З твоєю бородою, то подобатимеш на турка, як ніхто.
- Отамане! - гукали козаки. - Якась флотилія пливе від півночі...
- То із Хаджі-бея пливуть на підмогу, - говорить Ібрагім. - Ну нічого. Хай прийдуть, а ми околимо їх і візьмемо. Видно, що нам таланить. Господь нам помагає...
Ібрагім замовчав на слові і вдарив себе в губи.
Та ті нові турецькі сили зміркували відразу, що прийшли запізно. Коли б не те, то не браталися б козацькі судна з турецькими кораблями. Тут вже по всьому.
Заки Сагайдачний видав приказ, щоб козацькі судна ховались за кораблі, флот завернув зараз додому.
- Шкода, - каже потурнак, - та непорядно нам ганятись за ними. Ми попливемо своєю дорогою...
Між козаками було дуже весело. Вони раділи з такої великої побіди. Старі досвідні січовики говорили, що такого вдатного морського походу ще Січ не запам'ятала. Уся слава була за Сагайдачним. Козаки вихвалялись, що його слідуючим разом кошовим виберуть, а тоді козацтво стане славним і зможе з ляхами помірятись.
Вже сонце заходило, як приплили під Очаків. Козацькі судна остались геть позаду. Здобуті кораблі і галери заступили їх перед турецьким оком. Вони вплинули всі до пристані в Очакові і загородили собою виїзд звідсіля.
Ібрагім зліз з корабля і, взявши з собою кілька бранців, що вміли по-турецькому говорити, приказав завести себе до очаківського паші. Ібрагім поводивсь так достойно, що всі вважали його за якогось великого царгородського старшого і низько йому кланялися. Очаківський паша вийшов до нього назустріч, йому донесли, що приплила до Очакова знатніша турецька флотилія. Він дуже налякався, аж дрижав. Він дістав був приказ виплинути з очаківським флотом на допомогу проти козаків під Дністровий лиман, а він цього не зробив. Цей знатний турок може його зараз за це ув'язнити і до Царгорода повезти, та якось воно буде. Цього пана придобрить якимсь добрим словом і бакшишем. Але хто його зна... Треба братись за діло хитро...
Стрінувши їх перед конаком, він вклонився перший Ібрагімові. Приклавши праву руку до чола, губ, грудей поклонившись нею до землі, привітав:
- Салем алейкум!
- Алейкум салем! - відповів Ібрагім, кланяючись теж.
- Яке велике щастя для мене, мізерного твого слуги, повітати перед моєю домівкою такого достойного гостя і славного побідника джаврів на Дністровім лимані. Будь світлом моїх очей та повелителем моїх думок і приказуй, чим вашій світлості можу служити...
- Веди мене, пашо, до своєї домівки. Непристоїть так достойним правовірним розмовляти в присутності черні.
Ібрагім поглянув на пашу грізно, а цей волів краще під землю провалитися. "Пропав я, - подумав, - може, він мені вже і шовковий шнурок привіз відразу".
Пішли мовчки у конак, і паша повів Ібрагіма у гостинну кімнату.
- Слава Аллахові! - сказав Ібрагім, ввійшовши сюди. Гостинна кімната була пишно прибрана і застелена дорогими турецькими килимами.
- Позволь мені, достойний гостю і великий витязю, позамітати чолом порох з того місця, на якому зводиш ласкаво сісти. Твоя побіда над шайтанами-козаками притьмила своєю світлістю проміння сонця...
Посідали зараз на низеньких софах. Ібрагім дививсь суворо. Паша плеснув у руки і зараз відчинились двері, і два чорномазі хлопчики внесли на підносі чарки з кавою, солодощі та велику общеську люльку, завбільшки церковної кадильниці з двома бурштиновими чубуками...
- Перше обговоримо діло, - заговорив суворо Ібрагім, - а опісля гостина.
Паша задрижав, йому здавалося, що шовковий шнурок вже його шию душить.
- Називаєш мене, пашо, витязем з Дністрового лиману, а я спитаю тебе, чому не поділив ти зі мною тієї слави? Ваша милість, поступаєш так, що мусиш стягнути на себе гнів нашого пана і повелителя падишаха. Він, світло світлостей, син сонця, пан цілого світу, зірниця і розум усіх правовірних, ставляє на важких місцях свого безмежного царства своїх урядовців не на те, щоб вони ледачіли і не пильнували свого уряду. Ваша милість поставлений пашею на тім важнім місці головно на те, щоб пильнував і не перепускав шайтанів-козаків на море. Перед кількома днями вони таки туди перейшли без перешкоди, а ваша милість тоді в гаремі женихався. І ти тоді веселився, коли Варна горіла і правовірних мордовано. І тоді ти, ледачий, не рушився, як приказано тобі від мене поспішати на допомогу під лиман. І коли б флот з Хаджі-бея не був впору наспів, не були би ми тут сьогодні разом сиділи.
Заки його султанський маєстат о тім твоїм злочині довідається, я іменем падишаха - бодай би Аллах дав йому тисячу літ прожити - арештую тебе, пашо, і везу в Царгород...
Паша, почувши такі грізні слова, одну ясну точку бачив у цьому нещасті, а іменно, що падишах ще того всього не знає, і можна буде від біди відкупитись.
- Я винуватий, ваша милість, остільки, що тоді занедужав і повірив моїм підчиненим переїзду пильнувати, а вони цього не зробили, ще нині прикажу їх повішати.
- Це, однак, не вменшить шкоди, яку понесла Велика Порта Оттоманська через

читати