Електронна бібліотека/Поезія

КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
Завантажити

Я раньше писал о смерти,
Не будучи с ней знаком.
Я не слышал ее безразличного дыхания в весеннем ветре,
Не видел ее цветов, пробивающихся возле
Канализационных люков
В самом конце марта две тысячи восьмого.
Не видел ее людей, ходящих под руки
По больничному двору,
Ее беззаботных пациентов,
Выходящих из реанимационного отделения
Для того, чтобы выпить пару бутылок пива с друзьями
Перед выпиской.
Я ничего этого не видел, оттого
Скучал по смерти и звал ее.
А когда она пришла, не ко мне,
А к моему единственному человеку,
Который, окруженный весенними почками,
Пробивающейся листвой,
Кирпичными стенами, кафельной плиткой,
Холодной кожей, мышцами, костями,
И бог знает чем еще –
Когда смерть пришла к ней, подступила к самой ее шее,
Я больше не захотел ее знать и перестал звать ее.
Но она гуляла сама между прозрачными клетками воздуха,
Залетала в мои ноздри, сердце, руки, веки,
Жила в голосе реаниматолога, отвечающего «шансов почти нет»,
На больничном крыльце и оранжевом одеяле, в котором я
Принес ее в приемное отделение токсикологии.
Мне двадцать четыре и у меня зеленые глаза, говорила смерть.
Смерть, говорил я ей, смерть, отступись,
Пусть она останется.
Я пел ей Земфиру в реанимационном коридоре:
«Смотри в меня, останься».
Я даже не мог как следует заплакать
Семнадцать часов, пока она была в коме.
Когда она открыла глаза,
Я совершенно заплакал.
А сегодня подумал, что я никогда больше не буду
Писать о смерти, думать о ее взгляде в весеннем небе
В самом конце марта,
Я буду писать о паровозах, машинистах,
Ацтеках, океане, песочницах, конструкторах «лего»,
Любви, компьютерах, интернете, концертах
И о таком тихом и громком внутри,
О таком сильном и слабом внутри,
О том, как машинисты в паровозах
Едут через желтые песочницы,
Человек с ноутбуком сидит на концерте,
Интернет стучится в окна,
Ацтеки любят океан, --
О жизни.

2008



Партнери