Завантажити

1

Усе буде ОК. Моє серце вже б’ється рівно.

Мова буде прямою – вирівнювач кардіограм.

Поміж мало-, багато- і геть безслівним

Обираєш доцільний пунктирний грам

І будуєш мов пам’ятник, бо переклав на ліву

З мови правої, мов до кишені правнука,

І рука монументова тягнеться, мов по сливу.

...але Ти ж її маєш і Ти ж відчитаєш, правда?

Усе буде вповільнено, гепнеться склад за складом,

Як ліпнина з балконів, проїдуть тих речень авта

І накреслять відрізок між пунктами В та А.

Сухе листя й білизну залишено тут на завтра.

2

Сухе листя й білизну залишено тут на завтра,

Тут розвішений світ на одній із Твоїх ниток,

І це зовсім не задля підкреслення (лінія страти) –

То пряме натякання, що це лишень перший том.

... щоб горнутись в книжки недочитаного сьогодні,

Ми на смужці полів полягаєм вкінці уроку,

Все ж живими, й повішаєш спідні сподні

На жердину й підтягнешся в місто-опік,

Площу-сауну, витинку із газет,

Що Ти клав на узбічі думок. Отрута

В цей лінійчастий зошит на літері Z

Нотувала себе, щоб сягнувши не міг забути.

3

Нотувала себе, щоб сягнувши не міг забути.

Під лінійкою те, що казати вже буде пізно.

Бачиш загнутий кутик – згадаєш багатокутник

І який ти обізнаний... але на думку лізло...

Розчепірив долоню – на лінії «далі буде»,

Мов фамільного дерева пагін здіймає руки.

В цій нерівності Х, як ім’я Іуди,

Доки Y не зважиться в двері стукати

І впиватись її міжлінійним простором.

Може, спало б на думку... на думці спало

Чоловіче ім’я, що було іще не дорослим,

Задкувало на стежці того, що із ним вже сталось.

4

Задкувало на стежці того, що із ним вже сталось.

Все гадало собі, що не пара, а паралелі,

Що в рівняннях не можуть, не вміють лишатись сталі,

Що ікси, наче діти після купелі.

А Діана все мріє меридіаном

Перетнутись і втрапити в це обійстя,

Вполювати опівночі того пана

Й шепотіти до ранку палке «не бійся».

А на ранок годинник вже їде велосипедом.

Палить довгу цигарку. Слова і тіла заплетені –

Дві прямі, як шнурівки на різних кедах,

Їй здаються не здатними до перетину.

5

Їй здаються не здатними до перетину

Ті грайливі лапки, що як візи в чужі краї.

Його мова, як біжинець за тире,

Що, як незварені макарони, бачиться їй

Макаронами вже готовими при перекладі.

Вона в’ється круг Тебе, немов спаґетті

У кривавім соусі. Добігаючи до дверей,

Як розтягнуту нитку, почуєш: «Геть!» і

Бажання злитись з Тобою, а не на Тебе,

Як тятиву, і ґуму, і мотузок, що знову

Вона вдягне на шию, довідуючись про те,

Що ми, мов двійко колій, – прямі лінії мови.

читати