Життя моє – ПОЕЗІЯ  ВІЧНОСТІ – мовив Богдан Чепурко, бо життя його горіло яскравою зіркою – УКРАЇННЯМ… Він зміг «своїм життям до себе дорівнятись» (Леся Українка, «Лісова пісня») і тому мав сміливість написати «А Бог мене гладить твердою як ПРАВДА рукою», але ж в цьому світі все від часу і випадку залежить. Україна, ми – вічні, бо ж такий закон життя Божої правди: «Правда – це “те, що має бути”. Правда несе динаміку й цілеспрямованість, рухає до розвитку і вдосконалення» (Вікіпедія). Я ж думаю, що ПРАВДА – це не що інше, як розуміння того, що ми є і створені Богом. Я, МИ – Є: «…я і є пам’ять, і тому я вічний» (Павло Загребельний, «Я, Богдан»). Серця наші зболені минулим, зморені сьогоденням, та все ж зорять надією на майбуття: «Душа моя привітна до Бога полетить. / Минеться зла година, минеться люте зло».

ПАМʼЯТЬ, СЕРДЕЧНИЙ ПОГЛЯД НА РЕЧІ ЖИТТЯ – СЛЬОЗА МИНУЛОГО, ТЕПЕРІШНЬОГО І МАЙБУТНЬОГО:

                        ПАМʼЯТЬ

Зорі мигають в темній, глибочезній імлі –

Тихо моляться в храмі небесного світла.

Океан пережитого в кожнім серці змалів –

Залишились в свідомості три росточки розквітлі.

А що перший росточок – до Вкраїни любов.

А що другий росточок – те життя, що погасло.

А що третій росточок – паленіюча кров,

Що летить і летить поміж зорі й не гасне.

ТЕ ЖИТТЯ, ЩО ПОГАСЛО, ПАЛЕНІЮЧА (паленіти – бути охопленим полумʼям, яскраво горіти; палати) КРОВ… «І вернеться порох у землю, як був (“те життя, що погасло”), а дух вернеться знову до Бога, що дав був його (“паленіюча кров” – духовна інформація людини)»  (Книга Екклезіястова 12:7). «Крім елементарної ймовірності, є чимало фізичних теорій, із яких випливає безсмертя людини» (Юрій Олійник, «Живі й мертві»). Квантове безсмертя – згідно з багатосвітовою інтерпретацією квантової механіки істоти, що мають здатність до самосвідомості – БЕЗСМЕРТНІ. Індуїстські Писання пояснювали теорію квантової механіки ще 5000 років тому: «Бо ти, як і Я, як і ті, хто умре навіть нині, / Тривали завжди, і ніхто з них ніколи не згине.» (Бгаґавад-Ґіта [Пісня Бога] / Переклад Миколи Ільницького, Пісня друга, 12).                                                  

Андрій Содомора роздумує: «– Бо смерть, Михайле, то є смерть. Душа, хоть вона безсмертна, але нелегко їй розлучатися із смертним тілом… Смерть велике таїнство, Михайле… Дивне таїнство…» І це – книжка Андрія Содомори «Усміх речей» про світ речей, який ми втратили, але зберегли в пам’яті...

Вишневим духом спіють вишні**–

І зорі світяться вгорі.

Співає молода вселенна,

І літургійно лине спів –

Туди, де в чорних норах темних

Витає Дух Святий без слів.

Поет усім своїм життям засвідчував любов до України:

Ти знаєш, Україно, як я тебе любив.

Тобі любов у віно сам Бог благословив.

……………………………………

Не зрадив я землі своєї,

Не загубився у світах…

……………………………..

Не будь сумна, не будь сумна –

Перед тобою на колінах

Стоїть похресниця земна.

Вкраїно, страднице святая, 

Чи ти відбилася від рук –

Що вже й не відаєш не знаєш, 

Хто син тобі, а хто байстрюк.

Син України, поет від Природи Богдан Чепурко стоїть і буде стояти вічно  в огняній одежі Слова правди. Його поезію  можна (і треба!)  принципово розглядати як технологію програмування Живого Слова, живого світла для нації, національної освіти, бо національну ідею сьогодення я б означив так: працювати денно і нощно, щоб рідна мова лунала й утверджувалася в щоденному вжитку в усіх закутках України: «Мої слова – мовчазні свідки: / ніщо життя не переможе!»…

Сенс буття людини, народу – примноження інтелекту, духовності на основі третьої невидимої сили, в процесі осягнення форми (лат. – краси) життя з Богом, щоб в усіх проявах її діяльності думка випереджала дію: «Бога річ божії справи творити, / А чоловіка – по-людському жити» (Менандр): «Саме у цьому полягає суть гуманістичної традиції взаємодії душі та розуму, коли відбувається просвітлення: не лише просвітлення розумом людини, а й самого розуму душею людини. Тоді розум набуває ознак мудрості... Споглядання потребує поєднання питання “що я повинен робити” з питанням “яким я повинен бути”... Людяність людини визначають її осягненням Бога як синтезом, взаємодією свобідної волі людини, джерело якої – серце, і божественної благодаті» (В. П. Мельник, «Філософія. Наука. Техніка»)…

Світяться в небі зорі і люди,

Лагідні вірші, ніжні пісні.

Схоче Вкраїна вчитись у Бога –

Всесвіт обняти Духом святим.

Перечитую «Вибрані листи» Плінія Молодшого (пер. з лат. Андрія Содомори): «Мені ж завжди видається жорстокою і передчасною смерть тих, хто працює над чимось безсмертним. Бо ті, хто віддається насолодам, живуть, сказати б, одним днем: прожив день – і вже начебто вичерпав спонуки для подальшого життя. Хто ж думає про наступні покоління («Для завтра нині жити варто – / вогонь неопалимий звивсь / над ватрою живого слова, / що не вмирає у вогні…»*), хто хоче продовжити пам’ять про себе у своїх творах, – їхня смерть, коли б хто не помер, завжди видається раптовою, бо завжди обриває якийсь задум».

Але ж життя незвідана таїна… Осмислення сутності життя утримується на грані двох безодень: безодні нескінченності Всесвіту і безодні небуття (за Паскалем). Правдою живе людина, правдою ж вона все перемагає, правдою торує свій шлях до вічності... Своїм життям Богдан Чепурко засвідчив, що ішов до себе наче до святині: «Ділять Бога – таж Бог неподільний: / Як поділиш, то й Бога нема…»Будьмо чесними перед собою, то будемо чесними перед Богом і іншими людьми... Ми ж просимо прощення в Єдиного Жимого Бога за все содіяне поетом, яке суперечило Його волі, бо ж «Нема людини праведної на землі, що робила б добро й не грішила» (Книга Екклезіястова 7:20)…

Я стану перед Богом в безмежній самоті.

І пісня лебедина, і юності крило,

І вірна Україна, і радісне зело

Залишаться без мене, і жаль буде мені –

Як листячко зелене майне вдаличині.

Барвіночку, прощаймося, прощаймось.

Минеться все, й не схоче пісню пити

Мого життя невимушена тайна…

Таїна життя поета: «А ви мене поховайте / В глибині старого лісу / … / І не плачте наді мною / … / Може стану духом лісу, / Може й з вами, може встигну… / Щоб в душі звучала пісня / Про несмертну Україну!» Не судилося почути поетові пісню «Про несмертну Україну»… «Живи й не бійся» – мовить Богдан Чепурко, але ж він на день воскресіння прийде і запитає не Бога – запитає нас, присутніх на цьому дійстві: де були, що робили, щоб вибороти, зберегти для вічності Україну, волю для прийдешніх поколінь, щоб на увесь світ лунала пісня «ПРО НЕСМЕРТНУ УКРАЇНУ»:

Поховавши поетів,

Не віддаймо у лапи смерті

Їх – пронизуючу Всесвіт –

Безмірну любов.

НЕ ВІДДАМО, бо голос минулого буде взивати до нашої памʼяті – в сьогоденні ми виразно бачимо, «а що пройшло – ізнов живе і діє» (Ґете). «Й всміхнеться тобі світ в обіймах тайни», дорогий колего: «Я не винен нікому нічого, / Я життя свого випʼю вино». Тож надпиймо і ми з «келиха вічності» й вина – життя і щастя мислячої людини: «Ну, бувайте живі і здорові – / Вже годинник на ратуші бʼє»… БУДЬМО БЕЗСМЕРТНІ!!!

P. S.Богдан ЧЕПУРКО народився 26 серпня 1949 року в Осівцях Бучацького району Тернопільської області. Автор сорока семи книжок прози і поезії. За пів століття творчих змагань оприлюднив в періодиці понад тисячу різножанрових текстів. 11 лютого 2025 року Богдан Чепурко відійшов за межу…

————————————————

*Всі цитовані фрагменти поезії з книги: Богдан Чепурко. Кервавиця. Т. 1. Захалявні вірші. – Тернопіль: ФОП Осадца Ю. В., 2023. – 396 с.

Барвінок – багаторічна вічнозелена травʼяниста рослина.

**Вишня – символ світового дерева, життя; символ України, рідної землі; матері; дівчини нареченої. За віруваннями українців, дерево взаємної любові, весни, краси, мужності.