Загалом за свою літературну творчість Василь Шкіря написав понад 500 казок, 5 казкових повістей та роман у жанрі фентезі. Тобто творчий ужинок нашого земляка-казкаря солідний і вагомий. А нещодавно в його оселі народилася і книжка казок «Чупакабра», яка побачила світ у Всеукраїнському державному видавництві «Карпати».

Складається вона з казкових оповідей «Зайчикові сни», трьох по¬вістей-казок «Кого боїться Вовк», «Чупакабра», «Забавні пригоди Андрійка Незгоди», ро¬ма¬ну-фентезі «Про Василька, Мар¬сіяну і НЛО» та інших творів.

Добре відомий у літературному світі України літературо¬знавець і критик Євген Баран у передмові до книжки слушно зауважує про те, що Василь Шкіря талановито продовжує славні традиції української літературної казки, в жанрово-тематичному пласті талановито відтворює чарівний світ українського Закарпаття.

Талановитий український письменник, наш земляк Дмитро Кешеля констатує: «Василеві Шкірі природа дала дар розуміння мови дітей, але поставила конкретну умову — розказувати про все, що почує від птаха і звіра, дерева і квітки, ближнім, та особливо — дітям». А журналіст Михайло Ісак один зі своїх матеріалів про Василя Шкірю назвав «Казкар із серцем дитини».

Василеві Васильовичу незабаром виповниться 60 років. У нього не те що серце чи душа, але й вигляд, погляд усміхнених очей щирий і доброзичливий. Він весь випромінює не просто добро чи радість, а щастя жити, бачити небо, торкатися квітки, листочка… Десь приблизно таким пам’ятаю великого українського поета, нашого земляка покійного Степана Жупанина. Ми просто змушені погодитися, що в наш час брехні й злодійства, жорстокості й брутальності, зневаги і вбивства дорослих людей, а ще більше трирічних красунь, казки Василя Шкірі для всіх нас — це рятівний круг для потопаючих. І лиш тому, бо його казкам притаманна перш за все духовна ознака.

На мій погляд, роман-фентезі «Про Василька, Марсіяну і НЛО», який ввійшов у книжку «Чупакабра», варто видати окремо. Якщо казкові оповіді «Зайчикові сни» в першу чергу адресовані малюкам, то згаданий роман уже припав до душі не тільки старшокласникам, а й людям поважного віку.

Сюжет роману так закручений, що тримає в напрузі до останньої хвилини, наче в лещатах. Виявляється, «прибульці високі на зріст, з дуже гарними і витонченими рисами обличчя. На них модні костюми. Про що ми смертні мріємо на Землі, на Марсі вже давно стало буденним явищем. Там люди живуть до 200 років, немає хвороби, яку би неможливо було вилікувати». Коли прочитав, що в них уся планета тоне у квітах, у ту ж мить згадалася поезія нашого незабутнього Петра Скунця:

У нас така робота в світі,
якої світ не розхопив:
садити квітів, стільки квітів,
аби ніхто не розкупив.

У марсіян немає пігулок, а лікують хвороби… вітамінними стравами, фруктами, овочами. Вони й не чули про продукцію з нітратами, зовсім не вживають алкоголь, не палять цигарки.

Марсіяни забули про автопригоди, не знають, що таке хабар, не тягають сумки з продуктами. У магазинах вони роблять тільки замовлення… Казка? Можливо, але саме так живуть люди багатьох країн Європи! А хто нам заважає так жити?

На логічне запитання Василька, чому ми такі бідні, «Марсіяна натиснула кнопку і на екрані з’явився зал Верховної Ради. Депутати бігають між стільцями, хапають один одного за груди, щось викрикують. Потім перекидають стіл голови парламенту… Дівчина сміялася. І соромно стало Василькові за свою рідну землю, за людей».

Наш край звуть чарівним і казковим можливо і тому, що він багатий на мудрих казкарів. До скарбниці української казки, корені якої сягають доісторичних часів, давно ввійшли казки Андрія Калини, Михайла Галиці, Василя Короловича та інших казкарів у записах Петра Лінтура, Івана Сенька, Івана Хланти. У вінок української казки впевнено вплітає і свої колоски письменник-казкар із Іршави Василь Шкіря.

Україна прагне стати європейською державою. Та як слушно зауважила завідувачка кафедри педагогіки та психології Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти, кандидат педагогічних наук, доцент і письменник Лідія Повх: «…Без життєдайного впливу казки сформувати творчу, духовно багату особистість неможливо. Дитині, як вода і повітря, потрібна фантазія, а отже — потрібна казка. Так було завжди, так є і так буде».

Казки Василя Шкірі приваблюють не тільки сюжетом, образами чи актуальністю теми: безробіття, зловживання алкоголем, паління, марнотратство часу тощо. Наче діаманти вони сяють народними прислів’ями, приказками. Є серед них і авторські перли, знайдені чи почуті автором у вирі повсякденного життя. А ще казкам В. Шкірі притаманний теплий, доброзичливий гумор. Здається, він просто купається в ньому. Ось тільки кілька перлів. «Черево ненавидить довгі проповіді», «…На тому світі повинно бути дуже добре, бо звідти ще ніхто не вертався», «Хто себе переміг, того вже ніхто не може перемогти», «Ми керуємо світом, а жінка нами», «Бога люблять, щоб його пізнати».

Сьогодні в доробку В. Шкірі 15 добротних казкових видань для дітей. Його твори перекладені на російську, угорську та словацьку мови. Казками Василя Шкірі вже зацікавилися харківські видавці і просять у нього згоди на видання казок за свої кошти. Мабуть, уже давно настав час подумати письменникові і про видання вибраного.

І наостанок. Василь Шкіря — лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. В. Кобилянського та обласної — ім. Ф. Потушняка. Книжка казок «Чупакабра» також заслуговує літературної відзнаки.