Думка критика, винесена на обкладинку книги, може дезорієнтувати читача. Тому що розповіді Денисенко - не гуморески і не анекдоти. Вірніше, це анекдоти, але в старовинному значенні цього слова - цікаві і не завжди смішні історії про людей. Причому в даному випадку абсолютно не важливо, чи дійсно все розказане Денисенком є частиною життєвого досвіду автора та чи є герої його оповідань реальними людьми.

Власне, і самі розказані ним історії не назвеш надзвичайними. Швидше навпаки, це низка самих пересічних життєвих перипетій: зустрічі і розставання, розмови і окремі кинуті фрази; побут, алкоголь, секс і інші, як їх називає автор, банальні речі. Але в тому й особливість «банальних» подій - в якийсь момент вони стають значущими, концентрують у собі всю радість і гіркоту життя, всі грані людської мудрості і дурості. Саме завдяки їм деколи приходить розуміння чогось важливого, серйозного і вічного.

Книга Денисенка - приклад специфічної чоловічої сповіді в літературі: чуйний читач все зрозуміє, безпідставний посміється.

Вадим Денисенко. Кілька історій про кохання. - Л.: Апріорі, 2012