Є багато книжок «для чайників» про те, що робити з Інтернетом. Чим твоя книга відрізняється від них? 

- Три суттєві відмінності. По-перше, мовою. Вивчаючи джерела, мені не трапилося жодного видання українською. Хіба що під час пошуку специфічної інформації, від якої друковані видання відстають, я натрапляла на українськомовні форуми. 

По-друге, ця книга написана спеціально для дітей, а не для дорослих «чайників». Це зовсім не означає, що вона примітивна для дорослого читача. Її в рукописі читали близькі мені старші люди, в тому числі ті, хто «завітав» до інтернету в пенсійному віці, і їхня реакція була дуже позитивною. Від тата, колишнього вчителя точних наук, який читав прискіпливо й критично, кілька разів чула: «о, а я цього не знав»... У тексті хоч і є специфічні моменти суто для дитячого сприйняття (підколи, жарти), немає зайвої інформації, вона чітко структурована з функціональної точки зору. 

Ну, і, звісно, візуальне оформлення, яке не дасть втомитися від досить насиченого пізнавального тексту. Ним займалися талановитий ілюстратор Дмитро Кузьменко та дизайнер Денис Кузьменко, і вони змогли розвинути й збагатити специфічну стилістику тесту.

Говорячи про «специфічну» стилістику тексту, Ти маєш на увазі «загравання з читачем»? 

- Щось приблизно таке ... Тільки давай назвемо це, наприклад, «урахуванням індивідуальних особливостей сприйняття дітей середнього шкільного віку». (Сміється) З дітьми взагалі, а з молодшими й старшими підлітками поготів, не можна говорити повчально-педагогічно, напутньо, зверхньо чи ще якось так, дуже по-дорослому... Ну от я й «заграю», себто підсмішковую й жартую. Як на мене, це найкращий підхід до спілкування з дітьми, тим паче, що він мені властивий, так що навмисне напружуватися й не доводилося.

То для якого віку книжка (не рахуючи згаданих уже пенсіонерів)? 

- Для читачів 9-15 років, плюс-мінус два роки, адже діти самі по собі «неоднорідні», а ще й соціальні умови в дещо різний час підводять їх до знайомства з Мережею. Крім того, текст викладений «на виріст», бо інформація, яка стосується, приміром, чатів, е-пошти буде корисною і в вісім років, а от випробувати свої сили в розробці власного сайту чи допомогти мамі зробити замовлення в мережевій крамниці - це вже дещо пізніше...

Вся ця інформація, яку Ти трансформуєш у текст для дітей, вона є в Інтернеті, і діти, які туди вже зайшли, спокійно можуть з нею знайомитися? Навіщо книжка? 

- Ті шляхи, які діти шукають інтуїтивно, не завжди ефективні, а тим паче - правильні й безпечні. А крім того, цієї інформації сила-силенна, і в ній можна легко заблукати, навіть не почавши систематизувати. Щоб написати ці сто сторінок книги, мені й моїй редакторці-помічниці Марійці Мар´єнко довелося перелопатити пару тисяч веб та паперових сторінок.  

Книгу можна читати в міру необхідності (за розділами чи керуючись алфавітним покажчиком термінів), можна тримати відкритою й водночас дивитися в монітор... Дитяча книга взагалі ще довго буде потрібна паперовою... 

До речі, нещодавно дізналася , що «Павутину» вже замовляють у видавництві вчителі на цілі класи!

Вона може бути чимось на кшталт шкільного підручника десь у розділі «Інформатика»? 

- Коли я вже закінчила книжку й її почали ілюструвати, мені до рук потрапив доньчин підручник з «Інформатики» для 9 класу. Там виявився розділ про Інтернет і я впіймала себе на думці, що мала б ще до роботи над текстом перевірити, що там учням у школі пояснюють. Та на щастя для мене як автора (проте з прикрістю для мене як мами), виявилося, що підручник мало перетинається з моєю роботою. Програма з курсу «Інформатики», яку я згодом знайшла, загалом хоч і досить системна, однак можливості, засоби й форми її реалізації видаються мені непослідовними й дещо відірваними від життя, насиченими «канцелярськістю». Такі програми відстають від дітей. А підручники відстають від програм. 

Загалом тема шкільних підручників - дуже болісна. Я вважаю, що в ідеалі їх мають писати не професори, вчителі чи методисти, а дитячі письменники на основі методичок та календарних планів. Чесно кажучи, я не уявляю, як проходять «кастинґи» на авторів шкільних підручників... Судячи з якості й інтересу до їхнього змісту дітей - ніяк...

Ти взялася б писати якийсь підручник? 

- Цілком можливо, якби це вписувалося в мої творчі плани. Наприклад, книгу для дітей із «Валеології», якраз цю тему зараз творчо «опрацьовую».

Повернімося до «Павутини». Не боїшся, що це видання дуже, так би мовити, «скороминуще», адже й сама кажеш, що за розвитком технологій книжки не встигають? 

- Не боюся, адже перший наклад не дуже великий, а всі наступні ми з видавництвом домовилися за потреби доповнювати й виправляти. Потреба виникне, безперечно, приміром, зважаючи на шалений розвиток мобільного інтернету, мережевий банкінґ. Також остаточно відійдуть у минуле деякі типи підключень.

Таню, Ти все-таки гуманітарій, колись була вчителькою, книжковим критиком, чому взялася за «технології»? 

- Я з тих людей, хто цінує й дуже любить все технологічне. Поважаю машини в широкому сенсі цього слова. Вони дарують нам час для, так би мовити, гуманітарного. Для сучасних дітей характерне природне співжиття з «машиною», а оскільки я пишу для них, то й взялася реалізувати ідею, яка народилася кілька років тому в середовищі близьких мені людей.