Re: цензії

“Лицар Смарагдієвого ордену. Люмберн” - перша книга письменниці із серії казок про неймовірні подорожі київського хлопчика Ярослава. Утім, ми вирішили поговорити із Юлією не лише про її роман, а й про роль книги у житті нинішнього покоління українців.

Юліє, останні президентські вибори продемонстрували, що на українців величезний вплив має телебачення. Фактично телевізор формує уявлення більшості про те, як і що відбувається в Україні. Один серіал і шоу однієї компанії допомогли одному із учасників перемогти на виборах. Вам, як письменниці, не образливо, що книга програла телевізору?

Звісно, образливо. Утім, ви ж пам’ятаєте, що говорив ще Ленін мистецтво кіно? Навіть він розумів, що виховати нове покоління радянських людей можна лише завдяки масовому мистецтву. Література ніколи не мала такого впливу як той же кінематограф. Однак я переконана: література формує інших людей. Здатних аналізувати, ухвалювати рішення і робити правильні висновки.

Думаю, якщо б в Україні більше приділяли уваги книговиданню і просуванню книги, починаючи ще 1991 року, тоді б, можливо, і владу ми отримували якіснішу і відповідальнішу. На жаль, ми багато втратили. Утім, за останні 5 років ми намагаємось це надолужити. Активно розвивається кіно, створено Інститут книги, з’явились нові книжкові фестивалі, ухвалено мовний закон. Ми рухаємось в правильному напрямку. Сподіваюсь, за 10-15 років виросте нове покоління українців, яке буде свідомим того, у якій державі вони живуть. Покоління, яке вже ніколи не буде розриватись між культурою держави-агресора і України.

Ви - дитина початку Незалежності, яка вже сформувалася в новій державі. Ви кажете, що тоді книговидання було не надто популярним. А що впливало на вас?

Я народилася і виросла у Львові. Тоді я активно брала участь у різних мітингах, що відбувалися у місті. Так, не смійтеся. Саме активно. Справа в тому, що в молодших класах у мене була класний керівник, яка завжди водила весь клас на мітинги. Школа знаходилася в центрі, тож до всіх подій було кілька хвилин ходу. Любомира Миколаївна проводила мене на сцену і там я співала пісні. "На Тарасовій горі", "Красуня смерічка" і колискову "Котику сіренький". У мене навіть була така велика лялька, яку я під час виконання колискової вколисувала на руках. Мені тоді було десь 6-7 років. Це і виховало мене в патріотичному дусі.

Останнім часом в книгарнях дуже багато українських дитячих книжок. Але авторів люди майже не знають. Складається враження, що видавці почали ставитися до книжок, як до звичайного товару. Для них це просто бізнес?

Складно сказати. Я - не видавець. Але те, що книжок багато і видавці ставляться до своєї справи саме як до бізнесу – це дуже добре. Коли є вибір книжок, завжди можна взяти собі те, що до смаку. Думаю, ми зараз на вірному шляху. Ми рухаємося вперед. І це дуже добре.

Письменників зазвичай сприймають як представників богеми, котрі не можуть писати тексти без натхнення. Ви де черпаєте натхнення для своїх книжок?

На натхнення не варто чекати. Я думаю воно дуже ліниве і примхливе. Якщо писати лише під час хвиль натхнення, то один рукопис можна писати кілька років. Але якщо систематично заставляти себе працювати, просто сідати і писати, то воно почне приходити до вас, як на роботу. Звісно, для того, щоб все склалося треба знайти своє місце, куточок де найкраще працюється і просто писати. Не шукайте натхнення, продукуйте його в собі.

Що ви порадите молодим авторам, які тільки починають писати і пропонувати свої рукописи видавцям?

Вірити в себе. Багато хто говорить, що видатися можна лише за свій кошт, що пробитися нереально. Це не правда. Видавці самі шукають якісні рукописи і працьовитих авторів. Якщо скласти правильну угоду, то вас не лише надрукують, ви ще будете отримувати свій відсоток. Але для цього треба багато працювати. Ніщо вартісне не приходить легко. І ще, важливо, не розчаровуватися та не опускати рук, після усіх відмов. Бо відмови були у всіх. І це нормально. Я завжди дуже хотіла писати. Не уявляю свого життя без письма. Тож не треба хотіти бути відомим письменником. Треба просто хотіти писати.

Ваш “Лицар Смарагдієвого ордену” минулого року увійшов до довгих списків “Книга року BBC” та Всеукраїнського рейтингу “Книга року”. Роман позитивно зустріла критика і найменші читачі. Коли ви писали книгу, чи задумувалися ви над тим, що головний герой Ярослав був прикладом для наслідування сучасними дітьми?

Звісно. Хіба може бути інакше з дитячою літературою? Діти завжди наслідували і наслідуватимуть те, що їм до вподоби. Головне створити такого героя, який подобатиметься дітям. А тут має бути здоровий баланс правильності та бешкетництва. Вщент педагогічно правильний персонаж ніколи на знайде відгуку в дитячому серці. Тому мій Ярослав вміє часом гостро пожартувати, весело пореготати або просто ушкварити якийсь прикол. Тому діти його сприйматимуть за свого і наслідуватимуть хороші риси.

Зараз в Україні жваво розвивається не лише література, а й кінематограф. Щороку виходить багато гарних фільмів. Але майже всі вони розраховані на дорослу аудиторію. Дитячих українських фільмів майже немає. Кумирами ж для дітей здебільшого стають кіношні персонажі. А в нас таких персонажів немає. Котигорошко та Івасик Телесик – це добре, але не сучасно. Українським дітям необхідний свій герой, свій приклад для наслідування. Інакше вони завжди будуть захоплюватися закордонними аватарами.

Ви - авторка і дорослої літератури, і дитячої. Яку книжку складніше писати: дитячу чи дорослу?

Будь-яку книжку писати легко, коли є натхнення та бажання творити. І тут немає різниці це - дитяча книга чи доросла. Зараз мені хочеться писати саме дитячі книжки. Це те, що я роблю із задоволенням. Дитячий письменний, як на мене, сам повинен бути трішки дитиною і писати свої твори наче для себе. Тоді вони будуть всім подобатися. І дорослим, і дітям