
Re: цензії
- 21.07.2025|Віктор ВербичПарадоксальна незбагненна сутність жіночого світу
- 16.07.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаПравда про УПА в підлітковому романі Галини Пагутяк
- 10.07.2025|Дана Пінчевська"Щасливі ті люди, природа яких узгоджується з їхнім родом занять"
- 10.07.2025|Володимир СердюкАнтивоєнна сатира Володимира Даниленка «Та, що тримає небо»
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
Видавничі новинки
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Аталанта"Проза | Буквоїд
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
Літературний дайджест
Юрій Андрухович. Персонаж прогнозований
Він своєрідний серійний убивця, що на місці кожного злочину залишає свій символічний автограф.
Грузинський письменник Заза Бурчуладзе днями надіслав мені коротенький уривок з інтерв´ю, яке він узяв у мене чотири роки тому, наприкінці 2010-го. Це таке своєрідне нагадування про те, як я в ті часи бачив наше відносно недалеке майбутнє. В тому інтерв´ю йшлося передусім про літературу та все, що навколо неї – творчі середовища, мовну реальність, нову українську прозу. Проте не обійшлося й без політики – "епоха раннього Януковича" не залишала нам шансів якось її проігнорувати.
Одне із запитань (його й наводить нині Заза в листі) звучало так: "Если Россия продолжит сползать в новый ГУЛАГ, как это сейчас происходит, это не сулит ничего хорошего ее соседям. У вас есть прогнозы на этот счет?".
Я відповів, що "прогнозы делать уже поздно – все уже полным ходом реализуется. Я думаю, что во время нашей следующей революции (а я уверен, что у нас неизбежна еще одна революция) вооруженные силы России будут задействованы на украинской территории по полной программе, скорее всего, по просьбе украинского правительства. Русские солдаты и украинские менты будут физически разгонять наших повстанцев. Чем все закончится – не знаю, но совершенно четко вижу саму ситуацию противостояния. Чтобы стать по-настоящему восточноевропейской страной, нам, наверное, необходимо пройти через это".
"Словно вчера это было!" – дивується Заза у своєму нинішньому листі.
Щиро кажучи, я про те інтерв´ю встиг уже й забути. Перечитуючи тепер ту відповідь, я намагаюся відчути, чого в ній більше – реалістичної оцінки єдино або, скажімо, дуже можливого сценарію чи розперезаної письменницької фантазії.
Збулося, думається мені. Звичайно, не на всі сто. Наприклад, те, що "російські солдати й українські мєнти" спільними зусиллями розганятимуть "наших повстанців" реалізувалося не цілком. Але якби 22 лютого Янукович та присні, передусім тодішні силовики, не повтікали б, а продовжували чіплятися за владу й командувати? Зрештою, всі ті "беркути" та інші "спецназівці", що протягом кількох наступних діб повиринали в Криму, моментально отримуючи російські паспорти, звання і шеврони, – чим не пунктир для втілення саме того сценарію?
Своєю панічною втечею Янукович та бонзи його режиму дещо сплутали чистоту й однозначність сюжетної лінії. Тому тривалого збройного повстання в Україні не трапилося. Трапилося дещо інше, чого передбачити в такій виразній формі мені не вдалося – російсько-українська війна. Тобто російські військові вторглися на нашу територію не на запрошення януковичівського уряду – рятувати "законно обрану владу" та "наводити правопорядок" у "дружній державі". Ні, вони вторглись як справжні агресори. Без оголошення війни, зате з чимось на зразок непрямого її оголошення. Пам´ятаєте той начебто закон про згоду на використання російських збройних сил за кордоном і – як воно там звучало? – перш усього "на Украине"?
Чому я так ясно бачив цю перспективу вже наприкінці 2010 року? Та, звісно, не тому, що так мені її провістили небесні тіла або наворожила кавова гуща. Просто в усій цій історії, в усій нашій теперішній трагедії є один дуже вирішальний чинник – особа російського президента.
Путін передбачуваний. Але з цим усе не так просто. І ми в Україні, і весь світ цьогоріч зазнали шоку саме від його непередбачуваності. "Ні, ну аж так далеко він не зайде!" – звучало і досі звучить наївним та безвідповідальним рефреном у багатьох прогнозах. Путін передбачуваний у тому, що хоче діяти максимально непередбачувано. Якщо б я змальовував його як літературного персонажа, то це був би передусім феноменальний і досконалий нечестивець із амбіціями великого гравця. Він своєрідний серійний убивця, що на місці кожного злочину залишає свій символічний автограф. Наприклад, він любить гру подій з датами. Він мислить себе Деміургом і хоче, щоб його демонізували.
Політковську йому вбивають на його день народження. Агресію проти Грузії він розпочинає в день відкриття Олімпійських ігор. "Український уряд" він змушує оголосити про відмову від євроінтеграції на річницю Майдану. (До речі, не за горами чергова така річниця). Широкомасштабне вторгнення регулярного війська в Україну велить готувати на наш День Незалежності. Це лише кілька прикладів.
Для того, щоб йому протистояти, слід навчитися думати, як він. Це елементарно, Ватсоне. У віялі можливих його ходів слід вибирати той, який сам він вважає найнепередбачуванішим. І при цьому слід думати, як він, швидше за нього самого – щоб устигнути зустріти кожен його наступний хід у всеозброєнні.
У нашому сьогоднішньому випадку слово "всеозброєння" слід розуміти передусім дослівно: якомога більше зброї.
Головне пам´ятати про таке: він ніколи не відмовиться від поставлених цілей. Про це забудьте. Він може лише відкладати й вичікувати. Його неможливо задобрити чи вгомонити. Тільки перемогти.
Коментарі
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року