За її словами, зараз у неї навіть не склалося повне враження про партійне середовище. Письменниця також не виключає, що може полишити політичну діяльність, якщо парламентські реалії суперечитимуть її життєвим принципам.  

- Віднедавна відома українська письменниця Марія Матіос стала ще й відомим політиком. На з´їзді партії «Удар» (Український демократичний альянс за реформи), який очолює Віталій Кличко - несподівано для багатьох ви стали другим номером партійного списку. Вас відразу порівняли з футболістом Андрієм Шевченком, якого взяли в партію «Україна - Вперед!». Політиків вже не сприймають позитивно, і треба зробити гарну картинку, щоб були люди популярні, і без такого негативу, який має більшість політиків. Чи не відчуваєте Ви себе в ролі «вітрини»?
 
- Найперше хочу сказати, що я не є відомий політик.
 
- Уже встигли стати! 
 
- Я вважаю, що це аванси у політичній площині. Я в Україні - відомий письменник. Я не можу бути картинкою в будь-якій силі і не могла апріорі бути нею, картинкою, через те, що, я думаю, в Україні ті, хто цим цікавляться, не сумніваються, що я завжди була активною в громадському житті.
 
- Так, ми чули Ваші виступи з актуальних громадсько-політичних питань. Але, погодьтеся, що з відомих українських письменників не лише Ви, багато письменників висловлюються з питань сьогодення.
 
- Це була особиста пропозиція Віталія Кличка. Я дуже добре і дуже довго думала над цією пропозицією. Це не було спонтанне рішення долучитися до «Удару» Віталія Кличка. Це було свідоме рішення, бо я розумію, що я ризикую своїм ім´ям, своєю репутацією, я ставлю під удар той капітал, з яким я іду в політику. А політика в українських реаліях є дуже недобре місце, нечисте місце, і через те, очевидно, в дуже багатьох людей виникають такі контраверсійні запитання, нерозуміння.
 
Я думаю, що якщо ми хочемо щось зробити в Україні, то ми мусимо щось робити конкретне і, в тому числі, в законодавчому полі. Бо, на мою думку, час цих петицій, відозв, прохань, лементувань на рівні листів громадськості, яких ніхто не чує, - завершився. І якщо моє ім´я якимось чином посприяє тому, щоб прийшли в парламент люди налаштовані на іншу тональність розмови з суспільством, я буду вважати, що мій громадянський обов´язок трішки виконаний. Я дуже не хочу жити в тій Україні, яку мені і всім нам підсуває ця псевдо-еліта, яка собі, власне, привласнила ім´я еліти. Я дуже хочу, щоб градус суспільної температури знизився. Сучасні політики і сучасний парламент до такої точки кипіння доводить суспільство, коли ми стаємо перед проблемою, що два береги Дніпра один одного не чують. Цей конфлікт є штучний і він є свідомий з точки зору тих, хто його провокує і хто за ним стоїть. Якщо я зрозумію, що правила гри, які там панують чи пануватимуть не відповідатимуть моєму світогляду, моїй попередній життєвій позиції, моїм життєвим принципам - мене там не буде. Але я хочу бодай сказати: змінити в Україні ситуацію можна приходом інших людей, з іншими мотиваціями.
 
- Ви сказали, що є штучне протистояння між берегами Дніпра, між Сходом і Заходом України. У цьому плані «Удар», безперечно, одна з небагатьох партій, яка має приблизно однакову популярність на Сході й на Заході України. А що Вас іще привабило у цій політичній силі? Наприклад, мені важко сказати, яка ідеологія «Удару». Це партія, яка тримається поки що переважно на авторитеті однієї людини - Віталія Кличка. 
 
- Це чудово, що є авторитет однієї людини. Поки що навіть бодай так. Мені дуже соромно жити в країні з опущеними від сорому очима, з опущеним поглядом від того, яку репутацію моя країна має у світі. І приклад Віталія Кличка - це приклад українського патріота, бо виявляється, що патріотизм може бути у боксерських рукавицях. Я не хочу, щоб Україну асоціювали з корупційними скандалами, з політичними в´язнями, з відсутністю демократії та місцевого самоврядування, неймовірною корупцією... І ось приклад Віталія Кличка у світі - це є, до певної міри, візитівка України. Я хочу, щоб вона була приваблива, бо в іншому випадку ми маємо всі шанси залишатися на узбіччі історії.
 
Я думаю, що в Україні є багато людей, які втомилися від такої хуторянської, містечкової української політики у виконанні тих, хто безвилазно сидить у парламенті по 20 років. Вони живуть у своєму паралельному світі - суспільство живе в іншому світі. Вони не поєднувані, вони не перетинаються. Я не маю таких ілюзій, що водночас ситуація зміниться на краще. У цьому всьому процесі має допомагати суспільство. Якщо суспільство, низові суспільні ланки диктуватимуть потребу у відкритих політиках, то ми потрохи змінимо ситуацію в Україні.
 
- Я дивився трансляцію з´їзду «Удару» і умовно поділив команду Кличка на дві частини. Там є люди, які раніше були в інших опозиційних силах. Але, з іншого боку, є, умовно кажучи, пристосуванці, дивлячись на яких важко подумати, що це - переконані опозиціонери. Як Ви себе відчуваєте в такому дуже строкатому партійному середовищі?
 
- Я про це скажу тоді, коли я буду безпосередньо в тому середовищі й у мене складеться думка про кожного із них. Знаєте, очевидно, немає такого списку, який міг би задовольнити кожного. І в мене виникає у такому разі запитання, скажімо, до Об´єднаної опозиції - а де Ви поділи Донія? То через відсутність Донія у списку я буду казати, що це поганий список?
 
- Ми не будемо говорити про персоналії. 
 
- Я знаю, що в усі часи є люди честі, є люди слова, є люди дії. Якщо на це спрямована політична сила, то інші відпадатимуть від цієї сили. Пристосуванці, очевидно, є, скрізь будуть, і вони будуть проявлятися. Але якщо є політична воля, щоб таких людей не було, є задекларовані дуже добрі ідеї для України, то там тих людей не буде, або якщо там будуть ті люди, то мене там не буде.
 
- То Ви на політику дивитеся, як не остаточний вибір, а хочете спробувати, я правильно розумію? Ви кажете, що, можливо, Ви від політики і відмовитеся, тобто припускаєте таку можливість?
 
- Бачите, людина, яка має свої принципи, і вони є підтверджені минулим її, то вона їх дотримується і намагатиметься дотримуватися. Я вірю в те, що Віталій Кличко - це добро для України. Це є те добро, яке повинно бути з кулаками. Я цьому вірю. Якщо я помиляюся, то це буде якимось чином проявлятися.
 
- Щодо кулаків Віталія Кличка ми не маємо жодних сумнівів, але тут не одна людина вирішує, а вся команда грає.
 
- Віталій Кличко, до речі, сказав, що «я беру персональну відповідальність за кожного, кого я веду з собою». Це його слова. Я думаю, що така людина не лукавить, вона добре думає про те, що вона ризикує також своєю репутацією, ім´ям, яке здобуте власними зусиллями.
 
Українські політики так спаскудили саме поняття державних діячів, вони забавилися так у ту політику, і так усі вже «люблять» цю Україну, що подеколи, перепрошую, блювати хочеться. Бо всі дуже такі ідеологічні і начебто все правильно, і дуже правильно, і ще правильніше, а щось виходить не те. І, можливо, мають прийти люди, які не так палко будуть, на словах, любити Україну. А любов - це дія. Це мій постулат, що любов до людини, до країни, до всього - це позитивна дія.
 
- У Вас дуже висока позиція в партійному списку, Ви - друга людина. І, зазвичай, в інших політичних партіях, люди, які в першій п´ятірці, у значній мірі й формують політичну силу. А от з Ваших слів я зрозумів, що Ви не надто впливали на формування політичного списку, на чолі якого Ви йдете на вибори.
 
- Я жодним чином не впливала на будь-яке формування списку. Я думаю, що найкращі, найточніші, найбільш вмотивовані відповіді стосовно будь-якої особи в списку дасть Віталій Кличко. Але я знаю, що громадський рух «Чесно» фільтрував ті списки. І я знаю, що Віталій Кличко, це було вперше, наскільки я розумію, в політичний системі України, прислухався до тих рекомендацій, до того фільтру. І я знаю, що люди, які викликали сумнів у громадськості, там добренький список, були вилучені з цього списку. Я думаю, що це є прояв тієї відкритості політики, про яку каже Віталій Кличко. Він - молодий політик, він може робити помилки, бо він не є мастодонт тих інтриг, які нам пропонує сучасна політична еліта. І на цьому шляху він є дещо вразливий для тих, хто собі зуби всі зламав на цих інтригах, на підкилимних іграх. Віталій Кличко пропонує інші правила гри. Я хочу їх підтримати.
 
- А Вам не здається, що зараз у парламент здебільшого ідуть люди з гаманцями, тобто, міцні господарники. І зараз наша політика дуже тісно пов´язана із великим бізнесом. Як Ви себе будете почувати в такій політиці? Не здається, що це середовище не дуже зручне буде для Вас?
 
- А Ви хочете сказати, що взагалі наше середовище, щоденне життя - це зручне середовище для життя? Коли я їду Києвом і переді мною їде машина з іменними номерами «Мафія» - добре, що не «НКВД» - це зручно?
 
- Наскільки Ви зможете грати в політику за їхніми правилами? Вони ж диктують умови.
 
- То я хотіла б, щоб у парламенті була якась частина людей, які б намагалися міняти ці правила. Ви думаєте, чому там так багато тих господарників, тих грошових мішків? Та тому, що на законодавчому рівні не розв´язане питання - проблема фінансування політичних партій, як це в нормальних країнах відбувається. Через це є ніша для цих грошових мішків, які себе називають міцними господарниками - насправді, ми розуміємо, що це просто мішки з грішми. І колись треба це міняти.
 
- Тобто Ви хочете змінювати правила створення іншої категорії людей?
 
- А Ви не хочете, щоб ці правила змінювалися?
 
- Хочу, але не знаю як, тому я не балотуюся. А Ви знаєте, як їх змінювати?
 
- Я буду пробувати це робити так само чесно, як я це робила у дотеперішньому житті, у своїй творчості роблю, у своїй позиції. Для того, щоб у суспільстві змінилися правила гри, правила вибирань тощо, треба, щоб саме суспільство було готове до цього. Хтось мусить йому посилати ці месиджі, що, люди, так жити далі не можна.
 
- Ми знаємо, що Вас цінують як письменницю. Як Ви суміщатимете Ваш похід у політику з письменництвом? 
 
- Я все життя працювала.
 
- Так, ми знаємо, що ви працювали в Шевченківському комітеті.
 
- І не тільки. Я все життя працювала.
 
- Але все-таки політика потребує інтенсивної діяльності.
 
- А я - лінива людина? Мене можна запідозрити у лінощах?
 
- Я знаю, що Ви - дуже плідний письменник. Але наскільки нам можна чекати зменшення кількості Ваших творів? Чи не зашкодить політика?
 
- Творчість не залежить від того, де людина фізично перебуває - в якихось кабінетах тощо. Творчість залежить від того, чи тобі зверху диктуються ті слова чи ні. Так що, коли Бог мені дасть ті слова, які я хотіла б передати людям, як це відбувається дотепер - вони будуть. На пальцях однієї руки можна порахувати письменників, які можуть просто сидіти, писати, їздити, подорожувати. Я - іншого складу письменник, я працювала на якихось роботах і одночасно була творчість.
 
- Тобто Ви вважаєте, що Верховна Рада Вам не зашкодить?
 
- Це залежить від Бога, який дає мені ті слова, і від мого фізичного здоров´я, а не від Верховної Ради.
 
- Твори сучасних письменників не дуже часто стосуються ситуації сьогодення. Чому сучасні українські письменники більше люблять писати про минуле, ніж про теперішнє? Чи Вам не здається, що теперішнє теж потребує осмислення в художніх образах?
 
- У нас дуже багато сучасних письменників, які пишуть саме про сучасне і тільки про сучасне. Це я в літературі займаю таку нішу, одна із тих, хто в тій ніші, що в мене дуже яскраво виражений соціальний, політичний і ментальний елемент. Чому я занурена в історію в своїй творчості? Тому що я знаю, що ключ до майбутнього лежить у минулому. Якщо в минулому залишаються такі сегменти, над якими не розставлені крапки, які залишаються невідомими, двері туди - в майбутнє - не відкриються. Я запевняю Вас, в українських письменників дуже багато творів про сьогоднішній день.
 
- Просто охоплення сьогодення фрагментарне. Тобто, немає панорами сучасності. 
 
- Це треба питати моїх колег. я сьогодні відповідаю тільки за себе. А про це треба, очевидно, питати колег, чому вони занурені фрагментарно у сучасне.
 
Оксана Забужко у романі «Музеї покинутих секретів» зробила спробу подати цю панораму від минулого до сучасного. Там дуже потужно зроблені ці речі, сканування профілю теперішнього дня. Але є це дуже непростий момент - поява епічних творів на сучасну тему.
 
Осмислення якихось цих процесів воно обов´язково іде через осмислення історичних процесів, історії. Я такий письменник. Я такий тип творчості пропоную.