Нова релігійність і сучасні тренди, історія музики і політологія, а також космогонія, фітнес-йога, новітня журналістика, східні духовні практики і всесвітня кулінарія - ось чим по вінця сповнена ця незвична книжка з чудернацьким підзаголовком «алхімічна комедія»   

Звісно, все воно майстерно перемішано у сатиричному коктейлі, де найбільш дісталося авторовому поколінню, чиї столичні представники «сиділи в Інтернеті, жерли чіпси під порно, висіли у соціальних мережах і знімали дівчат», «збирали новини про апокаліпсис, а потім пили пиво у нічних клубах», «були цитатами і складалися із лапок умовностей».

Відбувши майже всі спокусливі ініціації свого літературного статусу - від звання «письменника-вундеркінда», який написав свій перший твір ще в школі, до «молодого просунутого автора», чиє ім´я не зникало зі шпальт преси - Любко Дереш якось непомітно зник було з овиду громадської думки-українки. Подейкували, що він подався бедуїном до Непалу, став ченцем у буддійському монастирі, одружився і мешкає в Єгипті. Від часу виходу його останнього роману минуло п´ять років, і ось перед нами нова книжка, видана накладом у 15 тисяч примірників харківським «Клубом Сімейного Дозвілля».

За сюжетом роману«Голова Якова», одному з двох братів, які приїхали підкорювати Київ, а саме - молодому львівському композитору Якову Гораху-Євлампію - загадковими «великими темними отцями» замовлено симфонію до відкриття Євро-2012. Насправді ж це має бути пролог до апокаліпсиса, створенню якого спустошений мистець, виснажений містичними візіями, психо-практиками і просто спраглими жінками, противиться усіма фібрами своєї артистичної душі. Крім того, що має він ніби як дві голови - «об´єктивну» і «суб´єктивну», тобто сповідує соліпсизм, за яким бачить або не бачить те, чого не хоче - ще й «музика, з якою він жив статевим життям з юних літ, висушила його», і світ він тепер сприймає виключно в мистецьких категоріях. Так, «чоловік-саксофоніст - стурбований онаніст», а смичкові інструменти, на яких грають жінки, - «розсадник нав´язливих тремоландо і лесбійства», тож за цією творчою концепцією «у скрипці вібрує струна, у кларнеті - тростина, у жінці - фалос».

Слід зазначити, що якраз жінок у романі не бракує, вони ніжними музами оточують нашого героя, не даючи йому ані працювати, ані вмерти від переситу, оскільки закоханий він у привид своєї колишньої нареченої Ірени. Натомість Майя, Йоланта, Яна - ось ті юні валькірії, які гуртом супроводжують Якова протягом оповіді, яка точиться то в київських кав´ярнях, то в коморі звукорежисера, де працює герой, а то в батьківській хаті, коли він, нарешті, зважується прийняти виклик темних сил і розпочати працю із створення пекельної симфонії.

До речі, роман «Голова Якова» структурований саме як музичний твір, і кожна з його глав-«епісодій» темперована підзаголовками на кшталт «adagio», «allegro», «presto», які задають ритм оповіді, що зайвий раз мусить нагадувати про невідступність основної мети героя - створення акомпанементу до кінця світу. Який, між іншим, спроектовано в одній із авторських фантазій досить реалістично, являючи собою футбольний матч на стадіоні «Донбас-арена» між богами всіх релігій - від Перуна до Кецалькоатля - під пильним оком Рината Ахметова і Чарльза Дарвіна на трибуні, в оточенні фанатів, які виконують танець святого Вітта за повного сонячного затемнення.

Утім, з фіналу роману ми не дізнаємося, чи став запорукою всесвітньої змови твір геніального композитора. У строкатому крещендо подій, які трапилися по тому з усіма героями і персонажами цієї «алхімічної комедії», і про які в епілозі розказано суто конспективно, важко розгледіти тріумф сил добра, яке, вчинивши зло, все ж таки, зберегло світову гармонію. Принаймні будемо на це сподіватися.

Ігор Бондар-Терещенко