
Re: цензії
- 24.04.2025|Вероніка Чекалюк, науковець, кандидат наук із соціальних комунікацій«До співу пташок» Олега Кришталя як наука одкровення
- 21.04.2025|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мовиДжерела мови російського тоталітаризму
- 18.04.2025|Ігор ЗіньчукРоман про бібліотеку, як джерело знань
- 18.04.2025|Валентина Семеняк, письменницяЗа кожним рядком – безмежний світ думок і почуттів
- 12.04.2025|Андрій СодомораІ ритмів суголосся, й ран...
- 06.04.2025|Валентина СеменякЧитаю «Фрактали» і… приміряю до себе
- 05.04.2025|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ«Ненаситність» Віткація
- 30.03.2025|Ігор ЧорнийЛікарі й шарлатани
- 26.03.2025|Віталій КвіткаПісня завдовжки у чотири сотні сторінок
- 11.03.2025|Марина Куркач, літературна блогерка, м. КременчукЖінкам потрібна любов
Видавничі новинки
- Микола Мартинюк. «Розбишацькі рими»Дитяча книга | Буквоїд
- Ніна Горик. «Дорога честі»Книги | Буквоїд
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка». 7+Дитяча книга | Буквоїд
- Мистецтво творення іміджу.Книги | Дарина Грабова
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка»Дитяча книга | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Торф»Книги | Буквоїд
- Вийшла антологія української художньої прози «Наша Перша світова»Книги | Іванка Когутич
- Олександр Ковч. "Нотатки на полях"Поезія | Буквоїд
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
Літературний дайджест
Літературне «божевілля» Євгена Барана
Щоби навикнути говорити, треба небагато років. Аби навчитися мовчати – чималенько (на цю тему є анекдот). Після того можна навчатися слухати, а далі – мовчати промовисто. Ось так, півголосом, веду до нової книжки Євгена Барана «Тиша запитань».
Здається, він зараз на тому етапі, що вслухається. Чоловікові виповнилося п’ятдесят років і до ювілею видав 530-сторінковий томик літературно-критичних статей, рецензій, есеїв та інтерв’ю, написаних впродовж п’яти останніх років. Солідне видання, яке пасує солідному літературному критикові. І тут жодної іронії.
Книжка складається з трьох частин: «Люди», «Книги», «Життя». Почну з останньої, бо вона найменша за обсягом (всього півтори сторінки), а окрім того, знайомить із автором тих, хто його не знає, бо це спроба автобіографії. Звідси дізнаємося, що Євген Баран автобіографій не любить (мабуть, тому вона така мала), й іноді вірить, що таки народився, про що свідчить запис у метриці. Це сталося 23 травня 1961 року у селі Джурин Чортківського району на Тернопільщині. Далі, протягом двадцяти одного року вчився у різних закладах, після чого зрозумів декілька істин, зокрема: «Скільки би не вчився, все одно дурнем умреш». Ще у пана Євгена є гоббі – читати книги й інколи писати свої міркування про них.
Ось так ненав’язливо переходимо до другої частини книжки, яка так і називається «Книги», і відразу ж знаходимо «міркування про них». Це є рецензії, які автор раніше публікував у різних періодичних друкованих та електронних виданнях, а нині сформував їх у карту літературного простору за Євгеном Бараном . І мушу сказати, що це дуже добра карта, яка може стати гарним орієнтиром для відчайдухів, які наважуються рушити у мандри літературним світом. Звісно, ця карта є дещо осібною, але що говорити про збірку статей одного автора, коли суб’єктивізмом переповнені цільові підручники. А Євген Баран здебільшого говорить про вартісні речі, і робить це, як сам каже, «з любови і покликання».
Окремо подано три інтерв’ю Євгена Барана, які у нього брали, знову ж, Василь Слапчук, Надія Степула та Наталя Пасічник. Тут пан Євген говорить вже не про конкретні книги, а про загальну літературну ситуацію і своє особисте ставлення до неї: «Література для мене є одним зі шляхів розширення внутрішнього особистого горизонту». Цікава ще й теза Євгена Барана про власне критичне письмо: «…мої матеріали завжди несли в собі елемент літературного “божевілля”». Правду кажучи, дуже влучне самокритичне зауваження, позаяк його рецензії за жанром зовсім не літературознавчі, а доволі суб’єктивні рефлексії окремої людини, яка, проте, знається на літературі, відає їй ціну і вміє давати фахову оцінку. А стиль літературно-критичного есею лише наближує цей жанр до «звичайного» читача і дозволяє йому зрозуміти твір. Водночас, Євген Баран визнає такий свій недолік: «Я швидко реагую, але не завжди стилістично правильно формулюю».Зрештою, з ким не буває? Хоча вилетіти може слово мовлене, а коли ти настукуєш кожну літеру, то вже знаєш, що хочеш сказати. У цьому контексті варто процитувати Святослава Кута, який у післяслові зауважує, що пан Євген як критик бере до уваги меншою мірою естетичні принципи (він розглядає твори навіть мізерні з художнього погляду), а наголошує на тому, що літературає .
Напрочуд тепла і зворушлива перша частина книги, яка має по-людський теплу назву «Люди». Це здебільшого есеї про/для письменників-друзів Євгена Барана. У першому підрозділі («Характерники») матеріали про Дмитра Арсенича (екстраординарного гуцульського поета-самітника), Василя Бабія (невтомного літератора-краєзнавця), поета Володимира Базилевського, Павла Добрянського (унікального гумориста), письменників Володимира Качкана, Степана Процюка, Ольгу Слоньовську, Галину Турелик, критика Дмитра Юсипа, Ярослава Ясінського (ще одного поетичного самородка, який починає входити у літературу щойно у сімдесят, але із завзяттям сімнадцятирічного). У другому підрозділі («Незабутні») матеріали про літераторів, що уже відійшли – Теофіла Виноградника, Павла Загребельного, Івана Іова, Антона Морговського, Олеся Ульяненка. Також є два матеріали пам’яті львівського професора Івана Денисюка.
Ось так виглядає «Тиша запитань» Євгена Барана і, підсумовуючи, мушу сказати, що видання такого збірника літературно-критичних статей та інших матеріалів, про які говорилося, на сучасному етапі розвитку «красного письменства» є потрібним і важливим кроком. Так уважаю тому, що зовсім небагато в Україні авторів, котрі працюють у цьому жанрі і систематично не лише відслідковують, а й реагують на літературні новинки. Окрім того, пан Євген не описує художній твір, як заведено у літературній журналістиці, а якраз аналізує його, що є завданням літературного критика як такого.
Василь Карп´юк
Коментарі
Останні події
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса
- 12.04.2025|09:00IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
- 06.04.2025|20:35Збагнути «незбагненну незбагнеж»
- 05.04.2025|10:06Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
- 05.04.2025|10:01Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
- 05.04.2025|09:56Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
- 30.03.2025|10:014 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
- 30.03.2025|09:50У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая