Я розумію, що за подіями останнього часу, за перебігом місцевих виборів, що ніяк не завершаться, за всім цим щоденним і невпинним покращенням життя вже сьогодні, питання гуманітарної сфери відходять убік, поступаючись магістральним проблемам функціонування нашої героїчної доби. Все це я прекрасно розумію і навіть погоджуюсь, проте час від часу, зіткнувшись із новинами про перебіг подій на фронті культурного становлення та духовного відродження країни, все одно не можу стриматись і лише захоплено розводжу руками – мовляв, є ще місце для подвигу, є.

Скажімо, трапилось нещодавно на очі повідомлення про стару-добру НЕК – національну експертну комісію з питань суспільної моралі. Цього разу вони не рекомендують до перегляду в кінотеатрах нову, сьому частину "Пилки". Тієї, котра в 3D форматі. Тієї, котра в аморальних Сполучених Штатах за минулий вікенд зібрала понад 24 мільйони доларів, потрапивши до книги рекордів Гіннеса, як найуспішніший фільм жахів. І ось що подумалось із цього приводу.

В нашій країні події розвиваються так карколомно й непередбачувано, що загрози та небезпеки, котрі ще вчора отруювали суспільне життя й бовваніли примарами на небосхилі загального лібералізму та демократизації, вже сьогодні, менше ніж за рік після зміни політичного курсу, виглядають доволі безпечними та сумирними, викликаючи хіба що легку ностальгійну посмішку.

Ось, скажімо, НЕК. Здавалося б усього лише менше року тому її сумнівна діяльність та психоделічна тактика зі стратегією викликали обурення та занепокоєння, зовсім нещодавно такою зримою та очевидною виглядала небезпека, котру несли в собі дії цієї самої НЕК. А ось минуло зовсім небагато часу, і кому взагалі яка справа до їхніх дій та всіх "Пилок", разом узятих. Все це раптом утратило свою суспільну вагомість, поступившись проблемам настільки глобальнішим, що про НЕК у цьому випадку навіть говорити незручно.

Ну, бо справді – про яку суспільну мораль можна говорити в країні з таким міністром освіти? Або з таким міністром внутрішніх справ (хоча, згоден – попередній був не набагато кращим)? Або з таким прем´єр-міністром? В цих нових реаліях, за нового курсу й нової політики експерти НЕК із їхнім впертим намаганням що-небудь заборонити (себто, перепрошую, не рекомендувати) нагадують відчайдушних регулювальників, котрі намагаються регулювати рух під час танкових маневрів.

Ну, подумаєш, не рекомендують вони читати деякі книги українських авторів. Але ж не мають нічого в цілому проти української літератури? А за сьогоднішніх умов могли б і мати. І нічого б їм за це не було. Або, подумаєш – забороняють вони якийсь фільм жахів. Але ж не через український дубляж забороняють, вірно? Одним словом, рівень дурості та неадекватності цієї комісії, у повірянні з дурістю та неадекватністю загального політичного курсу сьогоднішньої влади, виявився просто непорівнянним, а самі експерти з боротьби за мораль виявились просто пацанами в порівнянні з експертами, котрі борються сьогодні за нашу історію, культуру та освіту на державному рівні.

Себто, все пізнається в порівнянні, просто раніше багатьом не спадало на думку, з чим саме варто порівнювати НЕК. Звідси, гадаю, і все те жорстке несприйняття та осуд із боку так званого інтелектуального середовища, що виступало з постійною критикою на адресу комісії: мовляв, наступ на свободу слова, недемократичні методи, загроза цензури. Наївні дитячі претензії! Як давно це було, думається іноді, нам би назад наші проблеми річної давнини. Втім, до діяльності НЕК це вже справді жодного стосунку не має.

А ось що іще спадає на думку, так це майбутнє комісії. Чесно кажучи, мене їхнє майбутнє турбує. Свого часу я був твердо переконаний, що все це комсомольське завзяття у виявленні порнографії зумовлене виключно бажанням якнайкраще вписатись у світоглядну систему тогочасної влади, з її заморочками на тему духовності, моральності та першоджерельності. Мені особисто в усьому цьому чітко бачилось бажання, піймавши хвилю кон´юнктури, твердо стати на ноги в нових соціокультурних умовах. Аж ось влада змінилась, змінились пріоритети (умовно кажучи – якщо раніше віталась боротьба з порнографією в українській літературі, то тепер вітається боротьба з українською літературою в порнографії), поступово змінюється сама країна, а чуваки й далі стоять живим заслоном на шляху розбещення українців хтивою твариною маскульту. Що не може не викликати навіть певної поваги до цієї наполегливості та послідовності, не може не викликати якоїсь ледь відчутної приязні до цього, за великим рахунком, не такого вже й шкідливого за своєю суттю цензурного органу (подумаєш, заборонили "Пилку" - вистачить тим і 24-х мільйонів).

Адже так чи інакше з діяльністю цієї дивної комісії, з химерними заявами та рішеннями її експертів, пов´язана якась частка минулого, шматок життя. І з огляду на те, що відбувається в країні – навіть не найгірший шматок. Одним словом – здається, ми втрачаємо її, цю комісію, оскільки вплив її стає просто непомітний у реаліях боротьби зі справжнім злом. Вона просто втратила свою значимість, пішла на дно, не зумівши проскочити поміж Сциллою реформ та Харибдою стабільності. Час, ніби дитина в чужому будинку, переставляє все з місця на місце, в тому числі й питання суспільної моралі. Він робить дивний кульбіт, внаслідок чого ця, й без того не надто затребувана суспільством структура, лишається на узбіччі, сам на сам із монстрами та привидами, з якими вона так вперто боролась увесь цей час.

Зрештою, я завжди був переконаний, що фільми жахів не є найбільшою проблемою нашої фантастичної країни.

Сергій Жадан