Премію - 1000 фунтів стерлінгів - письменнику вручив Надзвичайний та Повноважний посол Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в Україні пан Лі Тернер. Попри нагороди та визнання, Юрко Іздрик зізнається, що заробити на літературному продуктові в Україні неможливо...  

- Чи сподівались на перемогу у конкурсі «Книга року Бі-Бі-Сі» і наскільки сильними були суперники? 
- Брав участь у конкурсі не заради перемоги, а заради того, аби подивитись на реакцію журі, яке прочитало мою збірку. Після того, як почув схвальні відгуки від Мирослава Поповича та Ольги Герасим’юк, зрозумів, що трудився не марно. Книгу розуміють і сприймають розумні люди, а це - найголовніше. А щодо суперників, не можу сказати, що перемога далась мені легко чи важко. Кожен із конкурсантів представляв книгу високого ґатунку. Твори фіналістів конкурсу Юрія Винничука, Олеся Ільченка, Галини Пагутяк та Володимира Рутківського були на високому рівні, кожен заслуговував на перемогу.

- Про що ваша книга-переможець «Таке»?
- Ця книга про всяке - таке різне: про жінок та чоловіків, про птахів, звірів та рослини, про землю та вітер і про творця усього – Бога. Там багато інтригуючих сюжетів. Ідея книги зводиться до намагання людини зрозуміти суть світу, природи, свого ставлення до Бога і до самої себе.

- Ви не раз говорили, що ваші твори не для широкого кола читачів. Збірка «Таке» – з тієї ж «опери»?
- Мені видається, що «Таке» все ж охопить більше коло шанувальників, ніж попередні мої твори. Але якщо це й не так, мене воно не обходить. Книга пишеться для тих, хто її осягне і у кого щось забринить у душі. Наперед не сподіваюсь на жодні дивіденди.

- На що плануєте витратити премію - 1000 фунтів стерлінгів?
- Я вже витратив її. Цих грошей вистачило на те, щоб розрахуватися з боргами. Щасливий з того, що до Нового року не маю тягаря боргів за спиною. Щоправда, залишилась ще мінімальна сума, яку віддав дружині на облаштування кухні. Адже це наша спільна територія, про яку необхідно завжди дбати.

- Мало на нинішній день в Україні авторів, які заробляють на своїх творах. Чи бачите якусь перспективу?
- Масова література, як і у всьому світі, буде годувати свого автора, бо це - ринковий товар. А твори дещо складнішого сприйняття, так звана висока література, у тому числі і поезія, повинна існувати за рахунок держави, меценатів, грантів, стипендій. Так є на Заході. Шкода, що лише дрібні крихти з того столу дістаються українським авторам. Це єдиний шлях, іншого поки що ніхто не створив. Тож не розраховую, що колись розбагатію своєю діяльністю.

- Ви є письменником, який досі живе у рідному невеличкому місті Калуші на Івано-Франківщині. Чому не їдете до столиці, аби частіше нагадувати про себе?
- Тут просте пояснення: або ходити на інтерв’ю, або писати. Мені цікавіше писати. Про київські тусовки не мрію. Мені подобається працювати у львівській «Дзизі», цього достатньо. Для писання творів Калуш є ідеальним місцем: тут тихо, затишно і ніхто не заважає.

- Що у ваших найближчих планах?
- Готується до випуску тридцять перше число журналу «Ї», над яким я працював. Відкрию вам таємницю, що готую проект «Четверга» Black and white («Чорне та біле»). Це буде проект трьох: письменника Іздрика, поета Грицька Семенчука та фотографа Ростислава Шпука. Хочемо спробувати творити літературу он-лайн. Будемо їздити по різних регіонах України і в процесі парних поетичних виступів творити своєрідну поему. А фотограф буде творити візуальний ряд цього незвичного дійства. Потім усе це вийде на сторінках журналу «Четвер».

Інна Корчук