
Re: цензії
- 28.04.2025|Ігор ЗіньчукЗаборонене кохання
- 24.04.2025|Вероніка Чекалюк, науковець, кандидат наук із соціальних комунікацій«До співу пташок» Олега Кришталя як наука одкровення
- 21.04.2025|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мовиДжерела мови російського тоталітаризму
- 18.04.2025|Ігор ЗіньчукРоман про бібліотеку, як джерело знань
- 18.04.2025|Валентина Семеняк, письменницяЗа кожним рядком – безмежний світ думок і почуттів
- 12.04.2025|Андрій СодомораІ ритмів суголосся, й ран...
- 06.04.2025|Валентина СеменякЧитаю «Фрактали» і… приміряю до себе
- 05.04.2025|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ«Ненаситність» Віткація
- 30.03.2025|Ігор ЧорнийЛікарі й шарлатани
- 26.03.2025|Віталій КвіткаПісня завдовжки у чотири сотні сторінок
Видавничі новинки
- Петро Панч. «Голубі ешелони»Проза | Буквоїд
- Олександр Клименко. "Метапрозорість"Книги | Буквоїд
- Семенова Юлія. "Well Done"Книги | Буквоїд
- Микола Мартинюк. «Розбишацькі рими»Дитяча книга | Буквоїд
- Ніна Горик. «Дорога честі»Книги | Буквоїд
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка». 7+Дитяча книга | Буквоїд
- Мистецтво творення іміджу.Книги | Дарина Грабова
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка»Дитяча книга | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Торф»Книги | Буквоїд
- Вийшла антологія української художньої прози «Наша Перша світова»Книги | Іванка Когутич
Літературний дайджест
Юрій Андрухович. Ідеал досяжний
Україна є особливим і дивовижним шансом.
Саме їй належить ключова роль у поступовому звільненні світу від імперії зла.
По довгих роках блукань песимістичними манівцями я повернувся в оптимісти під час Євромайдану. Якби на ньому не було надії, то як би він вистояв? Йому ж насправді не світило нічого, він мусив програти.
Проти нас були: холод, страх, режим, органічне зрощення криміналітету зі спеціальними службами, прокуратурою та судами, Янукович і його начальник Путін, беркути, ГРУ, ДАІ, апатія, цинізм, найманий Антимайдан, майже всі канали телебачення, особливо російського, нерозуміння й упередженість Заходу, його постійне запізнення та вдаване реагування, європейські ліві, європейські праві (ще одне органічне зрощення), проти нас був – ще раз – "найвпливовіший політик світу" Путін, а з ним незліченні, нічим не обмежені грошові ресурси, потоки, олігархи, люмпени та навіть і кишеньковий Сноуден. Проти нас було так багато всіх і всього, стільки факторів безнадії, що надіятися лишалося хіба що на себе самих, тобто на ближніх, найчастіше на ближніх у дослівному фізичному сенсі – тих, які ось тут і тепер, поруч із тобою, без надії сподіваючись, contra spem spero, продовжували носити мішками сніг та, поливаючи набиті снігом мішки водою, укріплювати свої безнадійні барикади.
На Євромайдані ось це й було головне – ідеалізм, який не хотів рахуватися з безнадійною реальністю. І тим самим її змінював.
Мені згадується при цьому хоча б таке: в ніч на 11 грудня я тільки й робив, що потискав чиїсь надійні руки, які простягалися мені на допомогу. Тієї ночі ми страшенно дбали одне про одного. Це допомогло. Ми не тільки зупинили атаку спецпідрозділів, але й відбили її – фактично голими руками, грудьми і плечима, тілами, живою масою людського опору. Майдан був особливою територією, де часом траплялося диво, а безнадійна реальність відступала коридором ганьби.
Але Майдан не може тривати вічно. Одного дня він перемагає, причому настільки несподівано та багатозначно, що його перемога здається цілком невидною. І слідом за нею обов´язково починається новий виток безнадії. Ми знаємо, ми вже це проходили, нам від неї нікуди не дітися. Ми внутрішньо готові.
Безнадія в пострадянському просторі хронічна і складна, тобто комплексна, багатошарова, вона означає десятки речей одночасно: безнадійно добиватися правди і справедливості, надто ж у судах; безнадійно вірити, що нова влада буде кращою за попередню; тобто безнадійно голосувати на виборах, але не голосувати теж безнадійно; безнадійно сплачувати податки; проте безнадійно і їх приховувати: у потрібний їм момент вони (хто? влада!) обов´язково візьмуть тебе за задницю; безнадійно звертатися до лікарів; ще безнадійніше – до міліції чи навіть пожежників; безнадійно взагалі до кого-небудь звертатися; тим більше – звертатися до журналістів; безнадійно мріяти про краще майбутнє; тобто безнадійно народжувати дітей: будь-які соціальні ліфти давно поламано й демонтовано; безнадійно назавжди залишатись у "цій країні"; безнадійно намагатися з неї виїхати – вона все одно не відчепиться, ніби попсова мелодія з першого-ліпшого радіоприймача; безнадійно народжуватися і безнадійно вмирати.
Успішність президента Лукашенка і неуспішність президента Саакашвілі є в цьому контексті вельми показовими. Це прояви одного й того ж пострадянського синдрому, згідно з яким успішними стають ті лідери, які намагаються законсервувати якомога більше з СРСР. Неуспішними ж – і, що значно гірше – ненависними – ті, які з СРСР намагаються найрадикальніше порвати. Виходить так, що СРСР до сьогодні здатний бити у відповідь, причому болісно. Захочеш від мене звільнитися – ось тобі під дих, погрожує зі свого мавзолею небіжчик СРСР.
Увесь пострадянський простір за довгі, хоч і нікчемно короткі, 23 роки після розпаду СРСР явив собою не більше двох варіантів політичного устрою. Це або простір напівдиктаторів з фактично абсолютною владою, або простір олігархічної сваволі, на якому демократичні зміни лиш імітуються. Іншими словами – всі відтінки та переходи між чорно-сірим і сіро-чорним, або між неодиктатурами та недодиктатурами.
У цьому сенсі Україна є чимось третім – особливим і дивовижним шансом. Саме їй належить ключова роль у поступовому звільненні світу від імперії зла. Подивіться, як багато від України залежить і як багато на неї поставлено, скільки зусиль "найвпливовішого політика світу" з усією його газово-економічною, мілітарною, шпигунською та пропагандистською потугою, з усіма його амбіціями та фобіями, спрямовано тільки на те, щоб її задушити, щоб тільки реалізувати свою улюблену тезу про failed state. Україна ж тримається і навіть не збирається здаватися.
І сьогодні, у ще один день нашої жалоби, поминаючи загиблих на Донбасі наших військових, я хотів би звернути увагу ще й на таке. Так, вони віддали свої безцінні життя, захищаючи країну від зовнішньої агресії та контрреволюції. Але є й вищий, універсальніший вимір їхнього подвигу: вони полягли за ідеал, що ім´я йому свобода, вільне суспільство вільних людей. Ми обов´язково зможемо.
Коментарі
Останні події
- 02.05.2025|13:48В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
- 01.05.2025|16:51V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
- 01.05.2025|10:38В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата