
Re: цензії
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
Видавничі новинки
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
- Тетяна Трощинська. «Любов не минає. Щоденник мами, що втратила сина»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Сергій Жадан. В підвішеному стані
Ти сам підтримуєш власні небезпеки, сам фінансуєш свої проблеми…
Гадаю, більшість людей, які переглядали відео з пожежі в Харкові, відчували те саме, що й випадкові перехожі на цьому відео – стан заціпеніння, коли не віриш, що все це відбувається насправді, й разом із тим не можеш відвести очей у передчутті неминучого.
Хоча там, на вулиці, може й були варіанти допомоги – якось організуватись, підігнати під вікна машини, бодай щось робити.
Не знаю – мене там не було, засуджувати й повчати когось не берусь. Але ось це заціпеніння не відпускає. Коли бачиш, як працюють наші пожежники, бачиш їхню цілковиту безпорадність, фатальну безладність у їхніх діях.
Або коли дізнаєшся з новин, що, виявляється, керівництво постраждалої фабрики не проводило евакуації, оскільки просто влаштувало шмон своїм робітникам, перевіряючи, чи не виносять вони бува чого з робочих місць (фабрика ж ювелірна!).
Головне – коли знову бачиш цих людей, які висять на кондиціонерах, марно розраховуючи, що їх врятують ті, хто повинен рятувати. Себто, розраховуючи на державу, чорт забирай.
Адже скільки завгодно можна тепер проклинати керівництво фабрики й харківське керівництво загалом (справедливо проклинати, чого ж – корумпованість і халатність потрібно називати своїми іменами), але так чи інакше – проблема не лише в них.
Можливо й не варто проводити паралелі там, де ще не поховали людей, але погодьтеся – ми всі сьогодні подібні на працівників цієї фабрики, ми всі є заручниками держави, всі знаходимось у підвішеному стані (в прямому й переносному сенсах), всі час від часу опиняємось поміж загрозою смертельної небезпеки й відсутністю елементарного захисту.
І держава ця надто вже нагадує пожежну машину, яка вчора марно намагалася загасити пожежу – вона давно застаріла, вона давно вже неефективна, проте на утримання її й надалі збираються кошти тих, кого вона не може ні врятувати, ні підтримати, ні захистити.
Держава – це рваний шланг і відсутність напору, це непідготовлені працівники й злочинні роботодавці. Це недієвість основних механізмів, зношеність їх, застарілість.
Держава – це небезпека, що виникає внаслідок неадекватності.
Справді – найбільшу небезпеку для громадян у цій країні становлять саме офіційні структури: міліція, даі, прокуратура, суди, податкова, представники всіх цих незліченних управлінь, комітетів та департаментів. У кращому випадку від них можна відкупитись, у гіршому, маючи з ними справу, ти просто ризикуєш усім – роботою, здоров´ям, життям.
При тому, нагадаю, що всі вони існують за твій рахунок. Себто, ти сам підтримуєш власні небезпеки, сам фінансуєш свої проблеми, робиш усе таким чином, аби життя твоє було максимально незручним, а обставини – кардинально несприятливими.
Можете сказати, що я перебільшую, але поговоріть із харків´янами, скажімо, про регулярні розстріли інкасаторів, про суддю з відрізаною головою, про 90-ті, які повернулись на вулиці міста - якої вони, цікаво, про все це думки.
Хоча думки можуть бути різними, згоден. Ось нещодавно розмовляв на вулиці з літньою жінкою. Доволі стриманою й ввічливою, до речі. Говорила, що потрібно зберігати й цінувати те, що є, що потрібно триматись за стабільність, за хай невеликі, проте регулярні виплати, хай смішну, проте надійну зарплатню, за не надто справедливі, проте цілком зрозумілі правила гри (адже головне – це правила!), за відсутність потрясінь, за відсутність змін.
Подивіться, говорила, місто ж розвивається – будуються церкви, зробили парк розваг, на площі постійно феєрверки. Одягнута скромно, проте доглянуто. Працює, очевидно, або на ринку, або на одному з підприємств.
Цілком можливо, що й на ювелірній фабриці. Хоча в самої ювелірних прикрас, скоріше за все, немає. Правила не дозволяють.
Коментарі
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем