
Re: цензії
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
Видавничі новинки
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
- Тетяна Трощинська. «Любов не минає. Щоденник мами, що втратила сина»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
"Тематика українських заробітчан дуже слабо присутня у нашому просторі" - Наталка Сняданко
У творчості Наталки Сняданко за останні кілька років відбулося кілька значущих подій.
Зокрема, цього року у видавництві "Клуб сімейного дозвілля" вийшла друком книга Наталки ""Фрау Мюллер не налаштована платити більше", яка вже опинилася серед претендентів на премію "Книга року ВВС-2013". Нетипова історія з життя українських заробітчанок у Берліні вже полюбилася читачам у різних містах України. Ще одна визначна подія в житті письменниці — вручення їй 2011го рокупрестижної літературної премії імені Джозефа Конрада. В інтерв´ю для Gazeta.ua.Наталка Сняданко розповіла про обидві важливі в її житті події — вихід книги і вручення премії.
- Наталко, в українському суспільстві сприйняття заробітчанок є надто типовим. Випомічали, як ваша книга це сприйняття змінює?
- "Фрау Мюллер" - це книга-дослідження, але, поза тим, конкретного дослідницького результату на меті вона не має. Ретельне і задокументоване дослідження - це радше завдання публіцистики. А в моїй книзі перш за все я хотіла витримати художню лінію, ісподіваюся, це мені вдалося. Тематика українських заробітчан зараз дуже слабо присутня у нашому літературному просторі. Також слабо присутні й родинні історії. У книзі я проілюструвала не лише проблеми, з якими стикаються заробітчани, а й намагалася простежити епічну тему — життя різних поколінь українців, які подавалися на заробітки. І зараз, наскільки я можу зрозуміти із зустрічей з читачами, книга так і сприймається — перш за все як історії життя. Завдяки присутності у ній особистих, а часом і дуже особистих історій, майже кожен може знайти в ній паралелі з подіями у власній родині. Це стосується перш за все тих, хто хоч раз виїздив працювати за кордон. Саме така ідентифікація, таке ототожнення із власним досвідом або ж із досвідом близьких і друзів і є основною реакцією читачів на книгу.
- А як реагують німці? Бо ж уривок із книги став доступний у Німеччині ще до виходу її в Україні.
- Коли книга ще не була написана до кінця, її фрагмент переклали німецькою і представили в антології про заробітчан "Skype Mama", а українською книга вийшла під назвою "Мама по скайпу". Також вже були читання німецькою, і я побачила, що слухачі з ентузіазмом реагують на текст навіть у перекладі. Завдяки заробітчанам відбувається, хай і обмежений побутовим рівнем, але таки певний культурний взаємообмін. Німці відкривають для себе українців і навпаки. Для місця дії книги я свідомо обрала Німеччину як нетипову серед українських заробітчан країну. Багато українців у Польщі, Італії. А в Берліні наших значно менше. Німеччина — досить закрита країна для трудової міграції, але це стосується не саме українців, а заробітчан загалом.Тож такий вибір здавався мені більш несподіваним, давав можливість для фантазії, більшого "олітературнення" теми, у якій важко не збитися на публіцистичний тон.
- В процесі написання книги ви дізнавались, як змінюється мова людей, як впливає на них побут іншої країни. А як саме це досліджували?
- Такі історії я збирала не один рік, бо тема особисто для мене дуже близька. Історії назбирувалися, і з часом постало питання — що з ними робити. Прийняла рішення не писати від третьої особи, відсторонено. Мають бути присутні монологи і діалоги. Бо отакі розповіді за кавою, у дуже приватній обстановці, якраз і висвітлюють проблематику найчуттєвіше, і передають справжнє ставлення людини до проблеми. Для книги були важливі вбудовані історії — такі, які бабця або ж молода жінка розповідає своєму колезі по роботі. Тоді історія виглядає не такою, як вона розповіла б її синові чи доньці. В цей момент бабуся значно щиріша, ніж думає сама. Над людьми панує конкретна ситуація. Конкретні обставини, які і впливають на тональність розмови. Це така собі своєрідна гра - "хто розповідає, а хто слухає".
- Розкажіть ваші відчуття, коли отримали премію Джозефа Конрада.
- Для мене це дуже особлива відзнака. Страшенно приємно було опинитися як у списку фіналістів,так і стати лауреаткою. Важливо те, що до формування претендентів на премію може долучитися кожен.Будь-хто може заповнити аплікаційну форму і вказатисвої дані, а також прізвище письменника, якого хоче бачити лауреатом. Мені було приємно ще й через це, бо мене обрали спершу читачі, а потім уже журі з числа номінованих. На жаль, у нас усе ще мало справді престижних літературних премій, а тим більше - міжнародних. Добре, що зацікавленість нашою літературою простежується за кордоном. Це — одна з ознак відкритості нашої культури до світу. Премія Джозефа Конрада — вагома подія в українському літературному житті. Премія насамперед апелює до читачів. Вона покликана привертати увагу до книг і читання. Якщо про книги говорять, це не може не тішити.
Катерина ГОНЧАРОВА
Коментарі
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем