Re: цензії

27.06.2025|Ірина Фотуйма
"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом
12.06.2025|Ігор Зіньчук
«Європейський міст» для України
07.06.2025|Ігор Чорний
Сни під час пандемії
03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Каміння не мовчить: контур герменевтики

Літературний дайджест

19.11.2013|09:28|Gazeta.ua.

"Хочу вдарити арматуриною в гадюшник"

— На Вольвача треба місця затри години зай­мати,— говорять гості впереповненому залі київської кав´ярні "Купідон".

Тут 14 листопада письменник 50-річний Павло Вольвач презентує свій другий роман "Хрещатик-Плаза". Так називається бізнес-центр, де розташовувався офіс української служби "Радіо Свобода". Там працював і автор роману, і його головний герой. Дія відбувається спершу в Києві, потім у Празі.

"Усі герої роману вигадані, а збіги випадкові" — зазначено в тексті. Попри застереження, персонажів книжки легко впізнати. Роман відмовилися друкувати два видавництва.

— У книжці 90 відсотків героїв — мої знайомі, я їх звісно впізнала, — каже Лілія Максименко, 50 років, головний редактор видавництва "Український пріоритет", де вийшов друком роман. — На місці багатьох із них образилася б. Мені не подобається такий прийом, коли автор зображує своїх знайомих. Але я не критикую.

— Я колись дивився на Київ і думав — там Українонька. Там є люди, які не просто переживають за неї, але знають що робити, — розповідає Павло Вольвач. Письменник народився в Запоріжжі, до столиці приїхав наприкінці 1990-х. — За 10-річчя в Києві зрозумів, що українське суспільство — напівтруп. Я не намагаюся вилікувати його своїм романом. Хочу потрапити голочками в нервові закінчення або навіть ударити арматуриною в гадюшник, щоб був сплеск.

Дія роману триває з 1999-го по 2004 рік. Завершують його події помаранчевої революції.

— Я часто стояв на Майдані в ті дні, — продовжує автор. — Ми співали гімн, і щось мені шкребло в горлі. Я знав: це — історичний момент. Завдяки журналістській перепустці потрапив на сцену. Тоді відчув перепад між подіумом і площею. На сцену виходили персонажі в строях, що тягнули на бюджети містечок і сіл, звідки приїхали ті тисячі людей.


Катерина КИСЕЛЬОВА



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
18.06.2025|19:26
«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем


Партнери