Під час них виходила на сцену обмащена маркером, у "закривавлених" бинтах, на високих підборах, які знімала посеред виступу.

- Як давно береш участь у слемах?

- Перший раз слемила, коли мені було років 18. Тоді вперше приїхав слеммайстер з Харкова Мультфільм Гагарін у Київ зі своїм слемом. На першому слемі я дійшла до півфіналу, а потім мене зарубали.

- Які образи ти приміряла на сцені?

- Коли нема часу, на слем приїздиш просто без будь-якої концепції з віршами. А інколи хочеться дійсно поепатажнічати. Часом я виходила читати вірші у вечірній сукні, а одна дівчина одягла на сцену паперову карту України. На першому слемі я читала вірш про зебру і паралельно обмащувалася чорною фарбою. Потім раз була у закривавлених бинтах. Про що був вірш - не пам´ятаю. Щось ударне і готичне. У слемі головне запам´ятати образ, а не поділитися думкою. Слем - це мистецтво розваги. Раз була у короткій міні-спідниці і сорочці зав´язаній на грудях. Зверху плащик. Скинула цей плащик, і в половини людей відпади щелепи. Ніхто не сподівався, що роздягнуся. Тоді читала віршик про секретуток. Іншим разом ми ще з Тарасом Малковичем замутили теж перформенс. Коли він лежав на підлозі й уособлював львівський трамвай - про це читав вірша, а я стояла над ним з парасолькою. У слемі є правило, що люди скидаються грішми, щоб поет пройшов до фіналу. Потім весь цей бюджет дістається переможцю слему.

- Наскільки поезія, яку читають на слемах, є поезією? Чи це тільки звуковий супровід під шоу?

- Слем - це окрема культура в поезії. Не можна це назвати поезію в деяких випадках. Це може бути щось римоване. Форма вірша є у цьому тексті. Але основною метою є не донести меседж, а розважити публіку. Це щось середнє між поезією і гумористичними замальовками-шаржами, які мають розважити і зачепити. Через цю форму і вкорінилися перформенси. Це балаган, в якому високе не донесеш до людей. Віршики про любов не прокатять. Там купа п´яного народу, який прийшов постібатися.

- Що тобі подобається в слемі?

- Там можна не замислюватися над своїм іміджем, своїм ім´ям. Просто приходиш і робиш будь-яку фігню. Як блазень. Бо буває, що люди читають дійсно поезію. І так жаль, що їх не сприймають. Це зрозуміло - у них поезія для читання і осмислення.

- Ти свої тексти пишеш спеціально під слем, чи обираєш з наявних?

- Вишукую ударні і динамічні — ті, що добре читаються. Такі, щоб можна було прочитати з криками і вереском. Часто поети беруть навіть не перформенсом, а ударністю вірша - ритмічністю. Цінність таких віршів — у вербальній передачі, а не в писаному вигляді.

- Чому ти перейшла з прози на поезію?

- Всі кажуть, що проза - це для старпьорів. І подумала, що треба перейти на щось більш відповідне моїй віковій категорії. Тим паче, що сучасне життя більш динамічне стало. І коли вірш можна накрапати сидячи в метро на коліні, то проза — це дуже велика праця. Якщо вірші — це здебільшого правда, то проза - це здебільшого вигадка. Вірші - це така собі рефлексія на те, що людина побачила в житті, щось дуже особистісне, що не кожен навіть може виставити напоказ. Багато віршів присвячую конкретним людям. Вірші пишуть з власного досвіду і з досвіду людей, які тебе оточують.

Валерія РАДЗІЄВСЬКА