По-перше, треба подивитися на ножі цієї близької людини. По-друге, хочеться знати, які лікарські засоби вона тримає в аптечці на щодень.

Ножі і таблетки - найцікавіше, що є у людей. Такі собі межі, краї рамки, в яку вміщається пояснення того, як люди балансують між двома протилежностями - культурою і цивілізацією.

Два скорочені до точки полюси, що демонструють початок без кінця і кінець без продовження.

Мистецтво виживання, затиснене у промінь (все ж таки промінь, а не відрізок), який - немов стрілка трансформатора - гойдається і тремтить між божественним і диявольським, між свободою і страхом, між вдячністю і безпорадністю.

Ніж - це продовження людини, видовженість її думки, винахід безлічі виходів.

Таблетка - закінчення самостійного мислення, приреченість на відмову від себе, поглинання готового рецепту. Якщо таблетка - це консерва, то ніж є відкривачкою.

Ножем людина сама робить те, що не може зробити сама.

Таблеткою людина сама не робить того, що мала би зробити сама.

Ніж - це культура, що означає розвиток. Таблетка - цивілізація, тобто виховання. Тобто не мислення, а запам´ятовування, не творення, а споживання.

Взявши до рук ніж, ми починаємо якусь дорогу, робимо той перший крок, з якого шлях починається. Чистимо, наприклад, картоплю, щоби зварити зупу, або розрізаємо конверт, аби прочитати найважливішого у житті листа. Або розрізаємо шнур, який не дає зробити щось інше. Починаємо дорогу, прийнявши зроблене попередніми поколіннями, які дали нам інструмент і уявлення про точку, з якої можемо починати, не тратячи зусилля на вихід від нуля до цієї точки.

Взявши у руки таблетку, ми зупиняємося на стадії капітуляції. Ми стаємо нікчемними, бо так виховані, бо так треба, бо ми чемні. Цивілізованість не залишає місця навіть для власних страждань. Все передбачено і так написано, все вже зроблено і слухай сюди. Ковтни і чекай, що буде. Якщо ти чемний, то буде те, чого тобі не доведеться робити.

З ножем завжди є шанс. З таблеткою - тільки те, що збудеться або ні.

Ножі виказують правду. Вони не приховують того, який ти є, на що здатний і куди ідеш. Натомість таблетки завжди брешуть, навіюючи тобі свої уявлення тебе. Ножі дають тобі твій час, забираючи його у тебе. Таблетки забирають твій час, даючи собі свій.

Якщо діти беруться за ніж, вони розвиваються, продовжуючи розвиток. Коли ж беруть таблетки, то вже не належать собі, а стають завершенням чиєїсь програми.

Тому я звертаю увагу на чиїсь ножі і аптечки. Нема що приховувати - люблю нагострені ножі і аптечки без таблеток. Може, це випадковість, парадокс, але так трапляється надто часто: власникам нагострених ножів переважно природніше довіряти, ніж споживачам таблеток. І це завжди якось пов´язано з тим, що перші самі більше довіряють Богові.

Як ще один аргумент до свого тесту пам´ятаю дві хрестоматійні історії. Про Алена Бомбара, який мав лише ніж і з ним дав собі раду, перепливши на надувному човні Атлантику. І про радянських матросів, які померли від голоду на баржі, повній консерв, бо не мали нічого, подібного на ножа.

Тарас Прохасько