Так свою автобіографічну книгу «Малюнки по пам´яті або Спогади відсидента» охарактеризував на презентації правозахисник, дисидент і політв’язень радянських часів Семен Глузман. Він наголосив: тема політв’язнів в Україні досі не розкрита.

Місяці життя у тюрмі КДБ у Києві, думки, звуки і світ таборів з обличчями друзів, недосяжним лісом навкруги і гіркотою відібраної молодості пригадує у своїй автобіографічній книзі Семен Глузман. У тюрмі він отримав прізвисько Слава. Так його дехто називає й досі. Цю книгу він починав писати ще 1989 року й написав лише передмову, а вже цього року книга нарешті дійшла до читачів.

Я відчув, що якщо цього не зроблю, то мене не пробачать мої мертві друзі Семен Глузман

«Я відчув, що якщо цього не зроблю, то мене не пробачать мої мертві друзі. Коли я читаю деякі спогади моїх побратимів по ГУЛАГу, то відчуваю, що сидів в іншій країні і в інших таборах», – каже він.

«Я був щасливий, незважаючи на карцери і голодування»

Книга умовно поділена на дві частини: тюремні спогади  та есеї, присвячені друзям. У спогадах Семена Глузмана Василь Стус, Сергій Ковальов, Валерій Марченко та багато інших дисидентів представлені не мучениками чи героями, а пересічними людьми, що мали нещастя народитися і жити у країні тоталітарної брехні, але разом з тим і мужньо їй протистояти.

«Мені було дуже важливо залишити свої суб’єктивні спогади про людей, які мене оточували, які вчили мене не дидактикою, а вчили тим, що просто жили поряд. Це були «25-річники», солдати УПА, це були «Лісові брати» з Прибалтики. Це гірка держава і гірка правда, але повірте, я справді тоді був щасливий, незважаючи на карцери і голодування», – переконує автор.​​
​​«Семен Глузман застерігає нас»

Називати речі своїми іменами є тим основним рецептом Семена Глузмана, який допоможе уберегти майбутнє і водночас уберегтись від минулого, яке має знатність повертатись бумерангом, каже видавець книги, поет і письменник Дмитро Бураго.

Це книга-пересторога, бо те, що було недавно, 20-30 років тому, може настати післязавтра чи завтра Дмитро Бураго

«Це книга-пересторога, бо те, що було недавно, 20-30 років тому, може настати післязавтра чи завтра. Межа між тоталітарним і не тоталітарним співіснуванням людей дуже мала і переступити її дуже легко в ім´я якоїсь ідеї. Семен Глузман застерігає нас від цього, називаючи речі своїми іменами», – каже Бураго.

Одна з перших читачок книги, подруга автора, режисер Алла Заманська називає «Спогади відсидента» забороненою літературою. У цій книзі дуже важливий той аспект, який показує, що людина може протистояти натовпу.  

Коли я почала читати цю книгу, до мене повернулося розуміння, що я читаю заборонену літературу Алла Заманська

«Коли я почала читати цю книгу, до мене повернулося розуміння, що я читаю заборонену літературу. Вона дійсно заборонена на фоні цього життя, тієї літератури, яка нас оточує. Вона про дивовижний людський досвід, коли одна людина може бути не такою як сотні мільйонів», – ділиться враженнями від прочитаного Заманська.

Питання залишились без відповідей

Роздумам на тему необхідності примирення невинних жертв і їхніх катів та пошуку відповідей на вічні питання «Хто винен?» і «Що робити?» колишній дисидент і правозахисник Семен Глузман відвів чимало місця. Проте відповідей на них, зізнається, знайти так і не зміг.

«Існує багато запитань і менше відповідей. Я це розумію. Але ті запитання, на які немає відповідей суспільство повинно знати, тому, що те, де нема відповіді, може бути проблемою для майбутнього», – наголосив Глузман.

Політв´язнем психіатр Семен Глузман став у 26 років. Його «провина» полягала в тому, що він провів чесну професійну експертизу опального радянського генерала Петра Григоренка – жертви каральної радянської психіатрії. Глузман довів, що Григоренко повністю здоровий, а відтак у психіатричній лікарні утримується незаконно. Принциповість і чесність лікаря коштувала йому 7 років таборів і 3 роки заслання.

Ірина Стельмах