Вона започаткувала оригінальний книжковий проект, в основі якого гармонійно об’єдналося слово, звук та колір. Письменниця та психолог Катерина Єгорушкіна — про свою «Музичну казкотерапію для малят» та нові ідеї.

— Катю, що таке казкотерапія і як вона розвивається в Україні?

— Казкотерапія — це цілющий і розвивальний влив за допомогою казки та казкового середовища. Загалом, напрямок дуже цікавий та корисний... Гадаю, люди застосовують елементи казкотерапії в тій чи іншій формі упродовж життя в різних ситуаціях: у спілкуванні з дітьми, друзями, колегами. Навіть розказаний вчасно анекдот, який допоміг людині поглянути на свою проблему з іншого боку, — це вже «трішки казкотерапія».

Казкотерапевти використовують також підтримуючі, надихаючі історії, які ми інтуїтивно розповідаємо нашим близьким у хвилини душевного болю чи зневіри. Крім того, це можуть бути і притчі, які ми чуємо в церкві... І, звісно ж, казки. Вони бувають дуже різними, і для кожної є свій слушний момент.

Казкотерапії в Україні ведеться непогано: психологи та психотерапевти активно застосовують її у своїй практиці, відбувається щорічна конференція з арт-терапії (де є доповіді і про казкотерапію), деякі психологи пробують писати власні терапевтичні казки... Загалом, рух у цьому напрямку є. Принаймні, п’ять-шість років тому про казкотерапію в Україні мало хто чув. Тепер навіть молоді батьки обізнані з цим напрямком.

— Як ти обрала для себе саме таку сферу діяльності?

— Мене завжди цікавило, як художнє слово впливає на людину. Із власного досвіду можу сказати, що словом (та енергією, яка за ним стоїть) можна позитивно вплинути на людську долю, створивши образи бажаного майбутнього. Мудро дібрані книжки збагачують людину необхідним досвідом, який допомагає вийти на інший рівень світосприйняття і самоусвідомлення (до речі, в цьому полягає й ефект книготерапії).

Я маю додаткову психологічну освіту. Звісно, психологічної освіти ніколи не буває цілком досить, оскільки душа людини — то колодязь у небо, і часом проймає сумнів: чи можливо хоч трошки наблизитися до її пізнання? У психології існує багато методів і підходів, покликаних упорядкувати хаос людських переживань, однак навряд чи можна виокремити єдиний універсальний підхід. У роботі психолога важить не лише багаж знань, а й людська глибина, здатність до емпатії, інтуїція...

Я застосовую психологію в роботі з дітьми, у спілкуванні з їхніми батьками, у створенні своїх книжок, в особистому житті. І це досить корисний інструмент.

— Розкажи, будь ласка, детальніше про спільний із музикантом Стефаном Недерицею проект музичної казкотерапії.

— Ідея цього проекту виникла кілька років тому, восени 2008-го, коли я працювала у приватній музичній школі й написала казку «Музична подорож Золотого Каштанчика». Тоді цю казку схвально сприйняли вчителі й діти, запитавши, чому досі немає таких книжок. І от через два роки ця історія побачила світ у вигляді досить скромного видання. Перші відгуки на неї таки надихнули на створення проекту «Музична казкотерапія для малят», а мої перші книжки познайомили мене зі Стефаном Недерицею — музикантом і видавцем в одній особі. Тож проект «Музична казкотерапія для малят» набув чітких обрисів та почав утілюватися вже з осені 2010 року. Я створюю терапевтичні казкові повісті, а Стефан — музичне оформлення з цілющим ефектом. Тож до кожної книжки додається диск зі спеціально дібраною класичною музикою, поєднаною з тими звуками, що відповідають сюжету казки. Таким чином твориться цілісний казково-музичний твір, який всебічно розвиває дитину.

У серії «Музична казкотерапія для малят» уже вийшли дві книжки — «Країна Сніговія» та «Будиночок з Води». Обидві витримали по два видання за рік. Цікавим було й те, що зимову книжку однаково добре купували й улітку. Родзинкою проекту є те, що в казкову повість «запаковано» просту музичну термінологію (ноти, паузи) з поясненнями, тож дитина паралельно опановує і цей пласт знань. На останніх сторінках подано методику, як читати книжку в поєднанні з музичною частиною — своєрідна «підказка» батькам і педагогам.

— В Інтернеті є інформація про збирання коштів для твоєї нової книжки для дітей «Птахи та янголи». Як люди реагують на такі ініціативи?

— Якщо порівнювати, скільки куплено купонів на резинові чоботи, з тим, які суми люди згодні витратити на нашу благодійну акцію, то чоботи, звісно, виграють з величезним відривом. (Сміється.)

Серед моїх знайомих було безліч схвальних відгуків на цю акцію — багато хто долучився. Я навіть на свій день народження просила замість подарунків зробити пожертву на нову книжку — адже на всі зібрані кошти будуть видані книжки, які надійдуть в освітні заклади України — школи та садочки. До того ж ті, хто зробив пожертву від 150 грн, отримають книжку з автографом у подарунок, а імена жертводавців будуть зазначені в кожній книжці... Проект дорогий, і тому цього разу ми вирішили залучити благодійні організації для його втілення.

Наразі зібрано близько шести тисяч гривень (із потрібних 40)... Проте, гадаю, це достойний початок — принаймні люди дізналися про наш проект і в майбутньому будуть готові підтримувати такі ініціативи.

— А що ти порадиш батькам, котрі зацікавилися такими методиками, але з різних причин не мають змоги відвідувати мистецькі зустрічі?

— Головне для батьків — бути уважними до духовного життя своєї дитини та вибору поживи для розуму й душі, тобто читання. Як у будь-якій царині, серед дитячого читання багато неякісного і навіть шкідливого. Якщо батьки не мають спеціальних знань, то їм допоможе здоровий глузд. Щодо методів казкотерапії — то можна ознайомитися з цим в Інтернеті, а от поглиблені практичні знання все-таки краще здобувати на тематичних семінарах і майстер-класах. Там є можливість розвіяти свої сумніви й отримати безцінний досвід.

— Але Катерина Єгорушкіна — ще й поетеса. Чи плануєш видавати наступну поетичну книжку?

— Так, справді... Моя перша поетична збірка побачила світ аж 2006 року (була видана на грант президента для талановитої молоді) та мала назву «Пульсація миті». Це маленькі концентровані вірші, які спонукають читача співтворити. Тепер я пишу трошки інакше, оскільки палітра моїх переживань змінилася, слова виринають інші... Навіть назви моєї нової поетичної збірки ви не знайдете у словниках — вона просто «прийшла», як дитина. Це цілком нове слово, але всім зрозуміле. Наразі упорядковую цю збірочку, проте коли вона побачить світ — невідомо. Сподіваюся, знайдуться можливості для її втілення.

— Що для тебе є цінним у літературі загалом?

— Щирість, дитинність, майстерність, ненадуманість, глибина, духовний пошук, щирі взаємини. Коли плоди творчості нікому не шкодять... Не люблю в літературі, коли бавляться словами, описуючи примітивні стосунки чи емоції. Зіпсованою цукеркою не хочеться ласувати, навіть якщо вона в обгортці із золотої фольги.

Юлія Стахівська