Влада Китаю виділила 107 млн. доларів на облаштування меморіального парку в рідному селі цьогорічного нобелівського лауреата з літератури. За проектом, родинний будинок Мо Яня, де досі мешкають його батьки, в повіті Гаомі, перетворять на чотириповерховий музейний центр із парком, що розкинеться навколо на 650 гектарах, повідомила офіційна інформагенція Китаю «Сіньхуа».

Владі комуністичної КНР є чим пишатися — Мо Янь (або Гуань Моє, по–справжньому, бо Мо Янь — це літературне псевдо, в перекладі означає «мовчи») є першим нобеліатом з літератури. Досі цією престижною премією не відзначали громадян КНР. Можна згадати китайця Гао (справжнє ім’я — Сінцзянь), котрий отримав Нобелівську премію 2000 року, проте він насправді є емігрантом, точніше кажучи — втікачем від режиму, і більшість життя провів та більшість своїх творів написав на другій батьківщині — у Франції. А Мо Янь не є опозиціонером, до режиму ставиться досить лояльно (хоча постраждав від «перетворень» так званої «культурної революції» Мао Цзедуна), по–філософськи не помічає. Він і так був помітним письменником Піднебесної, а після визначення Нобелівського комітету і взагалі став літературним мільйонером.

Пересічному мешканцеві Китаю Мо Янь відомий щонайперше як автор роману «Червоний гаолян» про війну Китаю з Японією у 1920 роках, за яким режисер Чжан Імоу зняв художній фільм, що виграв у 1988 році приз Берлінале і відтак став культовим у КНР. Це, до речі, був перший роман майбутнього нобеліата, а загалом його творча біографія вмістила вже одинадцять романів, які західні критики охарактеризували як «галюцинаторний реалізм» (хтось з українських критиків напівжартома тлумачив цей новий термін як китайську варіацію магічного реалізму Маркеса).

Саме «Червоний гаолян» надихнув і авторів проекту меморіального парку на малій батьківщині Мо Яня. У парку збираються вирощувати гаолян — культуру, чимось подібну до кукурудзи, попри те, що місцеві селяни давно відмовилися від цього злаку як збиткового, передає Бі–Бі–Сі. Але що ж... хтось згадав саме про цей «бренд» у багатій творчості Мо Яня. «Ваш син і ваш будинок тепер не тільки ваші, вони належать усьому народові», — так заявили представники міністерства культури 90–річному батькові письменника, котрий так само, як і його віднедавна славетний син, противиться «музеєфікації» рідного обійстя.

До речі, в Гаомі вже існує один музей Мо Яня, так би мовити, звичайний, у приміщенні місцевої школи. Його експонати — переважно книжки Мо Яня, близько п’яти тисяч, перекладені багатьма мовами народів світу. Тут варто згадати, що українською досі було перекладено лише кілька оповідань нобеліата, зокрема, одне з них, «Геній», друкував журнал «Всесвіт» у 2002 році. Сусідня з нами країна, перекладами якої ми часто послуговуємося, Росія, має не більший доробок перекладів Мо Яня — кілька оповідань, і лише в середині жовтня петербурзька «Амфора» випустила у світ перший роман російською — «Країна вина».

Оксана ЧИТАНКА   

Фото: book.hexun.com