Про це повідомляє кореспондент ЗІКу.

Представлення видавництвом «Грані-Т» книги із серії De profundis відбулося у форматі прес-конференції, де упорядник збірника історик Ярослав Грицак назвав «Страсті за Бандерою» найдраматичнішим та найважчим своїм досвідом: «Я за своє життя видав кілька книжок. І хочу сказати, що жодна не давалася мені так тяжко і так драматично, як ця. Від самого початку до самого кінця всі автори, а часом навіть самі упорядники сварилися між собою не перестаючи. Як вони сваряться тут (в книзі – ЗІК), так вони сварилися між собою в листуванні». Словесні баталії, на думку упорядника, пояснюється тими кардинально протилежними асоціативними образами, які побутують в українському суспільстві загалом відносно постаті голови Проводу ОУН-Б: «Жодна фігура в українській історії не ділить так глибоко і принципово українське суспільство та істориків, які пишуть про Україну. І не пишуть так просто, а так глибоко темпераментно і глибоко емоційно, ніби йшлося про щось найбільш дорожче для них. І це говорить про те що фігура Бандери є дуже сильно символічна. В сенсі, що символи завше мають викликати великі емоції. Символи не можна рухати голими руками. Це як провід в 10 тис. вольт. Тільки доторкнешся – зразу б’є. За цю книжку нас б’ють. Били і наперед будуть бити», – прогнозує Грицак.

Причина готовності істориків до подальших гострих суспільних реакцій криється у тому, що ні видавці, ні упорядники не цензурували добірку на догоду одній з крайніх позицій: «Бандера-герой» або «Бандера-фашист»: «Для когось ця книга буде «забандерівською», хтось побачить її все-таки «протибандерівською». Але і упорядники книги, і редакція видавництва не стали ні на чий бік. Книга є абсолютно неупередженою. Жодна зі статей не була цензурованою і далі правил української граматики ми носа в цю дискусію не пхали», – пояснює головний редактор видавництва «Грані-Т» Олена Мовчан. Видавці, у свою чергу, ставили перед собою мету дати слово фаховим українським і зарубіжним історикам у цьому питанні, задовольнивши таким чином суспільний попит на кваліфіковану дискусію.

Родзинка книги полягає у тому, що кілька авторів займають нехарактерну для них позицію: «Найважливішими є статті від людей, які пишуть несподівані речі. Скажемо, там є один дуже цікавий російськомовний автор, який пише дуже «забандерівську» статтю. Який пише: Дякую за те, що Бандера був! Там є один львівський автор дуже відомий, який вже зараз, на жаль, не львівський (у Києві він), який вимагає, щоб у Бандери забрали звання (героя – ЗІК). Є двоє євреїв (київських), мені дуже симпатичних, які може не так виступають на захист Бандери, як на захист Бандерівського руху. І це теж дуже цікаво».

Ярослав Грицак пояснює, чому, на його думку, ці статті і книга загалом дуже важливі. Про що писатиме історик, можна зрозуміти з його біографії, походження тощо. Виходити за межі особистого досвіду дозволяють ті автори, які не тільки пробують себе в аналітиці, але не бояться, що їх роботи можуть спровокувати зовсім несподіваний контекст, котрий створює площину виходу за рамки суб’єктивних переконань. «І якщо це стається, то намічаються точки… Не скажу, що примирення. А точки нормальної розмови. Певного консенсусу. Йде мова, що ми могли б створити про Бандеру спільну історичну пам’ять. Однакову, але яку розуміють у різних регіонах», – наводить Ярослав Грицак.