І хоча вона побачила світ у серії “Сучасна дитяча поезія” (видавництво “Грані-Т”) і письменник присвятив цей цикл дитинству своєї доньки Марії, думаю, не лише в мене виникло питання: чи можуть діти зрозуміти верлібри? Чи сподобаються вони їм?
Адже дитяча поезія традиційно римована, а верлібр потребує підготовки, праці, пошуку, певного хотіння осягнути щось, на перший погляд, неосяжне. Попри багаторічну історію цього жанру, не кожна доросла людина готова сприйняти вільний вірш, визнати існування верлібрів як таких. “Немає рими — немає вірша” — скільки разів доводилося чути подібне від освічених, нібито мислячих людей.
Втім, іспит малеча витримала. Не можу сказати, що в книжці Михайла Григоріва вони з першого разу все зрозуміли. Пояснювати ж вірші немає сенсу, адже реакція на поезію — надто особисте, щоб вкладати власні рефлексії у дитячі голови. Тому незвичні вірші змусили моїх дітей міркувати, аналізувати, рухатися власним шляхом.
Ви б бачили, як уважно вони слухали, як жваво реагували на кожен вірш, як сміялися, відчуваючи майже акварельні промінчики сміху:

якби у той вівторок падав дощ
то й сьогодні був би вівторок
а так —
ні дощу
ні вівторка
***
чорнобоко — ожина
червоняво — малина
не розбігаються —
кожна сама собі дощик

І як зовсім по-дорослому замислювалися, почувши:

розливає тишу
зелена квітка тиші —
заховатися у ній
чи як?..

Як старанно намагалися поєднати почуті вірші з поясненнями з “Довідничка маленького поета”, що розміщений наприкінці книжки. І просили мене ще раз прочитати визначення “верлібру” та “строфи”.
У їхній поведінці немає нічого дивного, діти завжди відкриті до нового, але це знайомство з верлібром ще більше переконало мене в тому, як важливо якомога раніше почати поглиблювати їхній світогляд. І не зупиняючись лише на власних уподобаннях, знайомити навіть із тими зразками світової культури, які суспільство вважає дивакуватими. Адже від цього залежить наскільки різнобічними особистостями вони сформуються.
І не треба вирішувати, що складно, а що легко для дитячого розуму. Діти сприймають інформацію зовсім не так як ми, їх ще не захопили у полон стереотипи та обмеження дорослого світу. Тому не варто боятися ставити малюкам Сильвестрова та Шнітке, показувати картини абстракціоністів, читати “важку” літературу. Мабуть, лише тоді дитина не буде переймати у спадок від дорослих їхні комплекси, а почне мислити самостійно.

Леся Коверзнєва