Суд комуністів над письменником — справа звичайна. Можна сказати — традиційна. Комуністи і посткомуністи з Міністерства юстиції пам’ятають, як це робиться. Попередньо треба провести обшуки в родичів і знайомих, викликати якнайбільше свідків звинувачення тощо. Суд має бути всенародним і закритим. Для звинувачення досить виписки висловлювань із книжки.

Комуніст тов. Цибенко висуває звинувачення, що письменниця уподібнила пам’ятник Перемоги до фалоса. Оскільки це торкається сфери сексуально–інтимної, то вже того досить, щоб суд був закритим. Наперед умовимося не ображати слух ідейних комуністів нецензурною лексикою і будемо позначати фалічний і йому подібні символи знаком «Х», тобто «ікс».

Отже, попередньо треба вивчити зображення пам’ятника у різних ракурсах і допитати автора. Якщо автора нема в живих, для комуністів це не має значення. Відомий випадок, коли експерт–чекіст вийшов iз гробниці з засуканими рукавами і мовив: «Рамзес ІІ» — «Як ви про це дізналися?» — «Сам признався!». Однак у даному разі є певні підстави запідозрювати автора пам’ятника в натуралізмі. Відомо, що всі перемоги комунізму будувалися на фалічному символі. І не тільки військові. Це робили і предтечі большевизму — цар Петро і цариця Катерина. Відома резолюція Петра на борговій розписці якогось кредитора: «Я на это Х ложил». Наполегливі нащадки кредитора звернулися з клопотанням про повернення боргу до цариці Катерини ІІ. Вона ознайомилася з резолюцією Петра і внизу дописала: «Я бы положила оный, но за неимением...». А чим совєти заправляли машини, коли не було бензину? Матом. А куди посилали голодних «ходоків» або й командирів, які вимагали перед наступом підтримки авіації? Посилали на Х. Звичайно, автор пам’ятника Перемоги мусив добре ознайомитися з мовою слів і жестів маршала Жукова. Тоді немає нічого дивного, якщо в пам’ятнику він якось відобразив ту мову.

У випадку, коли експертиза покаже, що «ніякого фалоса немає», то так треба й написати на пам’ятнику. А письменницю зобов’язати, щоб вона у виправленому виданні свого твору чесно пояснила, що «так могло здаватися сучасним людям, які начиталися книжок після сексуальної революції. Зовсім по–іншому сприймалося все після жовтневої революції, бо у СССР сексу не було».

Ідучи назустріч побажанням позивача–комуніста щодо ідейної кастроманії, сказано створити при партіях комуністів і регіоналів комісію для вивчення пам’ятників вождям і вождихам на предмет виявлення в них сексуальності, яка фактично знижує ідейний рівень.

До пам’ятника старій большевичці, що влаштувалася з мечем на Лисій горі між Лаврою і монастирем, я б не радив підходити, бо вона усіх пошле на Х. Те, що комуністи і посткомуністи опускаються в минуле, то нормально: у них же немає майбутнього. Їх теж потрібно зрозуміти: у них не було нічого кращого за класову боротьбу, перемоги і суди. Це їм сниться ночами і вони хочуть продовжувати це вдень.

Євген Сверстюк