До фестивалю, присвяченого 100–річчю від дня народження Богдана–Ігоря Антонича, на словах готувалися півроку. На ділі ж організатори з Сумно.сом почали продумувати програму «Антонич–фесту» буквально місяць тому. Результат експромтної забави можна було оцінити з 2 по 4 жовтня у київському парку «Нивки». «Антонич–фест» вийшов не провальний, але й не зачепив. Хоча за задумом міг би посісти одне з передових місць серед культурно–мистецьких подій року.

Антонича почали з «А»

Де й коли проходитиме «Антонич–фест», знали по всій Україні, та чомусь більшість із нас проігнорували цю подію. Може, декого злякало, що фестиваль відбуватиметься в парку. Може, хтось не повірив, що організатори насправді запросили музикантів, перелічених у програмі, і тому не ризикнув заплатити за вхід 70 гривень. Отож людей назбиралося маленька пригорща. Територію фесту «помітили» сіткою, котрою обгородили футбольний майданчик біля залізничної колії. Вдень між яткою з одягом від Мокші і дерев’яними скульптурами крутилося може з 20 фестерів, а ближче до вечора підтягнулося ще стільки ж. Музика починалася ввечері, тож сенсу приходити на «Антонич–фест» швидше, ніж зійде перша зірка, не було.

Для Богдана Логвиненка, редактора Сумно. сом, це перший фестиваль. До цього він організовував концерти «Мертвого Півня» і не пропускав жодної музичної події в Україні. У нього ще не виробився власний смак і свій особливий підхід, але Богдан знає, як це робити грамотно. Настрій «Антонич–фесту» складався із запозичених у інших фестивалів фішок. Та якщо на літніх забавах люди приїжджали з наметами, щоб відпочити, то в парк «Нивки» приходили, щоб більше дізнатися про Антонича. На жаль, від поета на фестивалі його імені проскакувала тільки маленька тінь. Жодного літературного читання, розповідей про життя і творчість Антонича, жодних імпровізацій і символів поета. Хто не відкрив для себе «хруща на вишні» до цього, навряд чи зробить це після «Антонич–фесту». Перший фестиваль нагадував перший урок у школі, де дітлахів навчають букви «А». Так само на «Антонич–фесті» дітвакам під повним місяцем відкривали Антонича. До речі, у спогадах наближених до поета людей часто повторюються думки, що Антонич найкраще писав, коли на небі світив повний місяць. Можливо, і його поезію найкраще можна пізнати вечорами з повним місяцем, якраз тоді, коли проходив «Антонич–фест».

«Ще тиждень тому я нічого про нього не чув»

На «Антонич–фесті» художник Олексій Альошкін навчав грати на саморобних сопілках і розважав дітей ляльковим театром. Анімаційна студія «Червоний собака» цього року стала активним гостем на арт–фестивалях, і на «Антонич–фесті» співробітники вчили робити мультфільми. Упродовж трьох днів дітки ліпили з пластиліну казкових героїв, придумували сюжети, а дорослі аніматори показували, як їхні витвори мистецтва оживають на екрані. Та більшість чекали, коли почнеться музична частина. Приходили здебільшого на два гурти — «Кому Вниз» у суботу і «Мертвого Півня» в неділю.

Підбір музикантів як на фестиваль із мінімальним бюджетом просто вражав. Всі як один грають якісну українську музику і на своїх концертах збирають сотні людей. Окрім хедлайнерів «Кому Вниз» і «Мертвого Півня», чого тільки варті PoliКарп, Росава, «Оркестр Янки Козир», «Пропала Грамота», «Вій», Катя Chilly, «Тельнюк: Сестри», Віктор Морозов. Розчаровувало одне: дехто з музикантів відверто зі сцени зізнавався, що про Антонича почув уперше від Богдана Логвиненка, коли той запрошував виступити на фестивалі. Лідер гурту «Вій» Дмитро Добрийвечір поезію Антонича прочитав на фестивалі. «Кілька тижнів тому знайомі скинули мені його вірші. До цього я нічого не чув про Антонича. Коли прийшов на «Антонич–фест», щоб відрепетирувати свої пісні перед вечірнім виступом, у збірці поезій натрапив на вірш «Вийди з кімнати». Ці слова для мене дуже близькі. Відразу вловив мелодію, і до вечора пісня була готова. На наступний «Антонич–фест» розучимо «Вийди з кімнати» всією групою», — зізнається Добрийвечір. Катя Чілі читала Антонича ще в університеті. «Тоді я його не зрозуміла. Усю красу відчула лише півтора року тому. Завдяки Богдану Логвиненку я знову почала писати елегії на пеньках у лісі і відчула себе маленьким кучерявим звірятком», — ділиться з «УМ» Катя Чілі. Для Міська Барбари і барда Віктора Морозова Богдан–Ігор Антонич є братом по місту Лева. «Зізнаймося чесно, ми нічого про цього поета не знаємо. Я б дуже хотів, щоб після «Антонич–фесту» всі, хто сюди прийшов потанцювати і випити зі мною цей вечір до кінця, почали завтра читати поезію Антонича», — каже Барбара.

Ольга Жук