- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.

- Останнім часом читала книгу фінської письменниці Софі Оксанен «Коли голуби зникли». Цей роман розповідає про нацистську окупацію Естонії. Про те, як деяким людям легко помилитися, повіривши катам, які називають себе «визволителями». Однак чесність все одно лишається чесністю, а брехня — брехнею. Завжди є справжні герої, і є зрадники свого народу.

Ще прочитала книгу про поета Миколу Гумільова, чию творчість люблю з дитинства. Висновок такий: у Росії завжди знищують талановитих і чесних людей, при будь-якій владі. Прикро, що нічого не змінилося в політиці з часів Івана Грозного.

- Що можете порадити для читання іншим?

- Я раджу людям читати добрі книжки. У світі так багато зла, що читати про маніяків і негідників, при цьому не розвиваючись духовно, злочинно. Потрібно навчитися жаліти інших, співчувати, інакше зло буде весь час повертатися.

Мене виховали хороші, чесні повісті, оповідання, вірші та романи. У домашній бібліотеці було близько десяти тисяч книг, які згодом зникли у жерлі війни. Попри бомби, поранення, голод, воєнне пекло - книга зберігає душу. Я це знаю напевно.

Дуже шкода, що багатьом книги замінили комп´ютери, ігри та інші речі, що дурманять розум.

Найулюбленіші  мої книги — це «Квіти для Елджернона» (Деніел Кіз), «Життя в борг» (Еріх Марія Ремарк), «Казка про Юппі» (Наталя Суханова), «Маленький принц» (Антуан де Сент-Екзюпері), «Хатина дядька Тома» (Гаррієт Бічер-Стоу), «Принц і Жебрак» (Марк Твен), «Кінгсблад, нащадок королів» (Сінклер Льюїс).