Самим тільки аналізом не обходиться, бо з одної сторони ми – читачі, а з иншої – відображення душі, у віршах якої побували. Особливо, якщо йдеться про натури високовольтні, неоднозначні, розбіжні зі сталістю. На цьому хитається місток розуміння і нерозуміння певної форми: недосконала вона чи на иншому рівні сприймання ми? 

Ось дебютна книжка поезій Тетяни Торак «Сигма». За одним зі значень назви це якраз те явище, яке спричиняє «капілярний ефект» – підняття або опускання рівня рідини у внутрішніх каналах відповідно до її рівня в каналах суміжних. Це випадок, коли поетика зміщується до стану слова, ще не відділеного від предмета, але вже зародженого в мисленнєвій структурі. Себто стан, коли слово і звук самі в собі є поетичним твором.

Чому такий обтяжливий вступ? Щоб зуміти наблизитися до протиріч, у які «заверетенена» авторка. Це не сумні протиріччя, бо для них знайдено кут освітлення – відстань споглядання, де протилежності єднаються.

тихо йду

по

за/над

межа?ми

трави

не говори

скільки

метафор

на лезі роси –

сердешні…

як голка в сіні:

знайдеш –

поранишся

Багатозначність, позбавлена недосказаности. Це тільки коріння, що впало – насінням, давно-давно. Не знаємо, якими постануть ці вірші для читачів, які не знайомі з Тетяною. Напевне, складнішими. Тут є ключ до дивини її постаті, різноспрямованої, різновекторної в житті і в думці, яка натомість ніяк не знайде «ключів від дому», але, виявляється з віршів, – уміє збагнути цю загубленість, змалювати її в повноті й висоті. Факт, що постає в її естетичній свідомості, витягує за собою десятки способів його осягнення, він рухається в кількох шарах і водночас на проміжку, чим схоплює, чим болить, чим знетямлює. Знахідкою серед сучасної поезії видаються фонетичні варіяції, якими заступлені великі синтаксичні звороти і які не примітивізують мови, а навпаки збагачують її. У вигуках з віршів Тетяни, в цьому майже самокатуванні – межа психологічного і поетичного. Перше наснажує друге, а друге ошляхетнює перше. Поезії в чомусь навіть соромʼязливі, обережні – не виявом, а тим, що залишилось поза, невисловлене.

від тебе д(п)о мене

до сам!ої кори

проміння

дозріває

щебетання дерев

а! стоїш…

обличчям

до стежки

у голос сонця

Графіка Анатолія Гордійчука, розміщена на обкладинці і всередині книги, увиразнює стрімкість паралелізму думок у поезіях і водночас зʼєднання їх у певний відтінок, що складає більші образи, ще значнішою мірою розʼєднує та відновлює ціле з частинами.

Тематика поезій, на нашу думку, не в самій тематиці, а в послідовності досягнення відчуття авторового: «ш-ш-ш / […] / понад / берегами / зіниць».

письменникові важлива

не любов –

те що найдужче 

свербить душу

тобто дратує

пристрасть лишень стежка

якою рухаємося в просторі

мов мандрівні замки

не кожен автор обирає

потрібний йому напрям

проте кожен –

зі власною ношею слів:

всі ідентичні за вагою

але з різними написами

Можна міркувати, що в подальшому створюватиме Тетяна Торак. Темна сугестійність її безперечна. Але це саме та темнота, яку родить знання сонця і яку долають шукачі правди. Лишається завершити словами самої авторки стосовно всього її світу:

шукай мене

…