Re: цензії
- 21.11.2026|Михайло ЖайворонСтрибок у темряву в пошуку світла
- 21.11.2026|Євген БаранХто ми без Охрімового казання?..
- 15.11.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, психотерапевтка, PhD, письменницяКоли мозок стає героєм казки, а дитина вчиться розуміти себе
- 14.11.2026|Віктор Васильчук, заслужений журналіст України, письменник«Ятаган» змушує замислитись…
- 14.11.2026|Пауліна МалохлєбПольська критика про роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги»
- 12.11.2026|Тетяна ГрабМісце сили у Сан-Фурсиско
- 04.11.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. КиєваПовернення до витоків слова: чому книжка «Логодіалоги» Олександра Козинця потрібна педагогам і батькам
- 02.11.2026|БуквоїдУ перекладі угорською мовою вийшов роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги»
- 29.10.2026|Василь КузанРеалізм абсурду
- 27.10.2026|Юлія МанякінаМузика розшарпаної цілости
Видавничі новинки
- Юлія Судус. «Переливи»Поезія | Буквоїд
- “Читай про рідний край”Книги | Буквоїд
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
Re:цензії
На межі нового народження
Роксолана Жаркова. Розсипані кордони. Львів: Видавництво Старого Лева, 2024. - 160 с.
«Розсипані кордони» - це книжка, у якій війна присутня не як хроніка подій, а як внутрішній злам людської душі. Тут не настільки виражений сюжет, натомість є тиша, паузи, недомовленість. Саме в цій тиші чутно, як розсипаються кордони: географічні, тілесні, психологічні…
Роксолана Жаркова уважна до дрібниць: погляду, руху руки, випадкової фрази. Авторка працює з крихкими «матеріалами» - пам’яттю, страхом, любов’ю, самотністю. Її героїні живуть на межі втрати - дому, близьких, звичного світу. Але водночас її жінки перебувають на межі нового народження, становлення, самопізнання. У цих текстах жінка постає як носійка досвіду, що зберігає, осмислює, трансформує біль.
«І почнеться дивний процес збліднення, стирання, зникання, минання її самої. А поки що вона прокидається ще тією майже рудезною і майже бездомною Мариною, заглядаючи у чорні роти розетки, аби почути якісь обурливі докори в голосі мами, якої тут нема, якої і там нема, за стіною».
Назва книжки дуже точна: кордони тут не просто руйнуються - вони розсипаються на дрібні уламки, які неможливо скласти знову. Розсипається відчуття безпеки, усталені ролі, навіть власне «я». Та з цих уламків поступово вибудовується нова особистість - менш наївна, більш духовно зріла.
Стиль Жаркової - виразний, стриманий, без пафосу. Текст не змушує нас співчувати, він вчить нас довіряти. І саме ця довіра створює простір для співпереживання. Читаючи, ловиш себе на тому, що ніби входиш у чужі кімнати, де ще зберігається запах життя, яке колись було звичним. Кожен текст - це окремий фрагмент великої мозаїки травматичного досвіду війни. Особливо вражає те, як авторка говорить про тіло - як про територію, на якій теж точиться боротьба. Тіло пам’ятає страх, фіксує біль, вчиться знову довіряти світові.
«Наташа намагається ковтнути слину, ковтнути страх, природно в’язкий, надто людський і смертний. Роздивляється зусібіч, ніби бачить це місто вперше, розглядає всі його рівності й опуклості, усі гладкі й рифлені поверхні. Місто вже не дихає своїми біло-червоними трубами, давно нічого не їсть і не п’є. Ріка сохне й зникає з мапи; заводи, ніби могильники, ховають під собою минуле; в укриття давно ніхто не забігає. Через інформаційний катетер місту вводять якусь рідину лікувальної майже-правди, що ось-ось, ще трохи - і все відбудуємо».
«Розсипані кордони» не дають швидкого катарсису. Це не історія про героїчне подолання, а радше про повільне прийняття обставин і тихе зростання душі всупереч довколишній руйнації. Після прочитання залишається відчуття, ніби текст продовжує жити у вашому серці, ставлячи запитання, на які не можна відповісти одразу.
«Та ми з тобою чомусь боїмося думати про звикання, уявляти, що ми з нею звикнемо робити це швидко й безболісно. Стрибати й ламати собі кістки. Перестрибувати кордони: щоразу вищий стрибок, щоразу натягнутіші сухожилля».
Це книжка, яку варто читати неквапливо, з олівцем. І, можливо, саме тому вона така важлива: бо допомагає побачити в розсипаних кордонах не лише втрату, а й можливість нового способу існування, нового способу осмислення буття.
Додаткові матеріали
- Лютий, який досі триває
- Світло, що не згасає у темряві (різдвяна проза, яка лікує)
- У парадигмі непроминальної п’ятсолітньої історії
- Архітектура травми: як заповнити «Її порожні місця»
- Війна, яка стосується кожного
- Слово його вивершується, сіється, плодоносить…
- Чи краще озирнутися й не мовчати?
- Часоплину течія
- Зізнання у любові… допоки є час
- Відсвіт «Пекторалі любові» у контексті воєнних реалій
Коментарі
Останні події
- 21.11.2026|13:48Видавництво «Основи» випускає дебютну книжку Ірини Вале «Творимо Різдво»
- 21.11.2026|13:31Як дві сестри після десятків відмов створили світовий фентезі-бестселер і поклали сайт українського видавництва за 30 секунд
- 17.11.2026|09:06Серед рядків – нових і давніх (Фрагменти з написаного)
- 15.11.2026|06:56Мирослав Лаюк отримав престижну премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського за книжку «Бахмут»
- 12.11.2026|20:47Книжки Макса Кідрука перевидадуть без його імені на обкладинці
- 09.11.2026|15:19У Львові відбувся поетичний фестиваль «Земля Поетів 2026» та зібрав 400 тисяч гривень для розвідників
- 09.11.2026|06:48«Видавництво Старого Лева» та KFC презентували благодійну антологію «Віднайдені рядки»
- 08.11.2026|22:31У Відні презентували нову книгу Вероніки Чекалюк «Різдвяні історії: новели Адвенту»
- 06.11.2026|15:56«Писати і жити, жити і писати»
- 06.11.2026|15:5110 причин відвідати фестиваль «Земля Поетів» у Львові 7-8 листопада
