У літературній кав’ярні “Кабінет” шанувальники зустрічей з письменниками пережили “літературне переродження” разом із відомою поетесою та редактором часопису “Критика” Богданою Матіяш. Вона розповіла про те, як їй пишеться й писалося, поділилась тим, про що б хотіла написати, і щиро розповіла про усі відчуття, які переживає, пишучи.

На часі у поетеси – видання її нової збірки під назвою “Твої улюблені пси та інші звірі”. Вірші - щойно з “печі”: Богдана тільки-но завершила упорядкування книги. “Ніколи настільки не відчувала, завершена чи не завершена збірка, – розповідає вона. – Цю книгу відчувала буквально відсотками. Знала, коли було 80%, коли – 90%”. У віршах про звіряток авторка, за її словами, викладає власну візію сучасного світу. Їй прикро, що теперішня реальність має безліч обмежень… Тож написала про світ, у якому все близьке одне одному, це своєрідне “думання” про рай. “Чому не можна підійти до лева і його погладити? Як когось можна боятися у цьому світі, як когось у ньому можна хотіти скривдити?”, - вважає Богдана Матіяш, нові вірші якої “насичені” зверненнями до левів та собак.

Як же авторка перейшла від “Розмов з Богом” до розмов зі звірятками? Попередня книга Богдани Матіяш, збірка “Розмови з Богом”, за визначенням поета Юрія Кучерявого – рідкісне явище в сучасній українській поезії, адже релігійна тематика – тренд не надто популярний у теперішній літературі. Попри те, що збірка вийшла ще три роки тому, її відгомін і авторка, і читачі чують досі. “Час летить швидко, та я завжди повертатимусь до цієї книги, - каже Богдана Матіяш. – На Форумі видавців мені сказали, що такі книги люди пишуть у значно старшому віці”. За її словами, довший час після “Розмов з Богом” вона не могла нічого писати – її “руки були порожніми”. “Відчуття, немов ти настільки дрібний, – це було страшно і прекрасно водночас, – згадує вона свої переживання. – Ти стаєш таким, яким є насправді. Ця книга для мене не літературна. Вона має жанр, але про літературу там йдеться менше, аніж про інші світоглядні речі. Чи можна ці “Розмови…” колись закінчити? Я не хочу”.

Після такого “очищення”, коли “виписався” дар, можна безперешкодно слухати і чути все довкола та відтворювати свої думки. “Зараз найбільше думаю про речі, які вписуються у царину “філософія творчості”, - каже Богдана. – Пишу маленькі есейчики про все, що навколо і всередині, про радість, любов, біль, зоряне небо. Мені зовсім не потрібне страждання для творчості. Якщо щось має трапитись, воно мене наздожене. Страждання є у кожній біографії, але зараз не ті часи, коли воно культивується. У світі – безліч добрих речей, на яких варто зупинити свій погляд. Люди все критикують – складається враження, що вони бояться бути добрими, бояться вживати у тексті певні слова. А от Малкович багато років пише про ангелів – ні в кого більше я їх не бачила...”.

Юлія Тунік-Чорна
Фото: umoloda.kiev.ua