Жанр: детектив

Пропонується українська версія класичного детективу, але не британського, а французького. За сюжетом, львівський лікар-психіатр Андрій Левинський сам потребує лікування. Він вигорів на роботі, й рецепт – перезавантаження, зміна обстановки. Тож Андрій їде в українську глибинку, в село.  Тут Леся Демська, авторка «Літа психіатра», відразу розставляє крапки й розвінчує міфи. Село – не корінь нації, не колиска усього справжнього й незіпсованого, а територія, небезпечніша за місто, не кажучи вже про мегаполіс. Звичаї в селі панують патріархальні, а буття визначає свідомість: інтриги тут серйозніші, злочини – як на долоні, підозрюються всі й незалежно від розвитку подій всі всіх зненавидять. 

Французькі детективи середини ХХ століття, принаймні – ті, які були доступні в російському та українському перекладах, являють саме такі села й містечка. Вони нагадують киплячий казан, із якого ось-ось зірве кришку. Й разом із тим авторка примудряється утримувати линву оповіді на межі легкої іронічності, навіть фривольності. Чого вартий початок: Андрієві не дають відпочити, бо для села він не психіатр, а просто лікар. Тож його сприймають світилом, альтернативним печальному затурканому місцевому фельдшеру, який працює на кілька сіл. Тут же Андрієві пропонують ще й зробити дитину безплідному подружжю – за обопільною згодою сторін.

Усе міняється, коли село стає ареною серійних убивств. Спершу труїться на смерть голова, потім від тієї ж отрути помирає інший односелець. Нарешті, тутешню ворожбитку, яка, за чутками, мала всяке зілля, знаходять зарубаною сокирою. Андрій втягнувся в приватне розслідування, бо перший труп знайшли біля хати, в якій він жив. Тут мимоволі поцікавишся. І ось уже є перша версія: покійного голову щось пов`язувало з аферистами такого собі благодійного фонду «Крила надії»…

Психіатри й психоаналітики – не аж такі рідкісні герої-сищики. Можна принагідно згадати романи шотландки Вел МакДермід, або – українців Анни й Петра Владімірських. Зазвичай я скептично налаштований до можливостей когось, крім поліцейських, чинних чи відставних, провадити повноцінне розслідування. Бо пошук злочинця – передусім інформація, до якої не всякого психіатра, бібліотекаря, літредактора чи вчителя допустять. Проте Леся Демська, вочевидь розуміючи це, дала для цього Андрієві в допомогу його друга, слідчого карного розшуку Ростислава Белея, який домагається права вести справу майже офіційно. Натомість чого не забрати в психіатра, так це знання людських душ, мотивацій і, відповідно, моделювання ситуацій на основі отриманих відомостей. Тому слідчий – руки й ноги цього розслідування, психіатр – мозок. У цьому тандемі розкрити злочин вдається доволі оперативно. Хоч друзі по ходу витрусили не одну стару родинну шафу й повитягали звідти старі скелети.

Окрема тема – власне персонажі. Від жінки-авторки стереотипно чекаєш історій про жінок чи взагалі жіночих історій. Натомість усі головні герої «Літа психіатра» - чоловіки. Пані Демська демонструє знання чоловічої психології, вивертаючи при цьому звичну детективну інтригу іншим боком. Зазвичай щоб розрутити злочин, французи радять шукати жінку. Вона є першопричиною. А «Літо психіатра» моделює навпаки: шукайте чоловіка, і знайдете відповіді. 

Оцінка****

 Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:                                 

*  Жодної надії;                                   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                                 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                                 

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                                 

***** Так тримати!                                 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                             

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.