Re: цензії

Харків, 2007 рік. Журналіст Данило Кисленко – серед тих, хто слухає справу про вбивство двадцятирічної Наталі, доньки мільйонера, депутата, мецената, власника всього, чим володіють люди його статусу. Дівча померло від передозу, і, за словами свідків, винен у цьому хлопець, який зробив їй фатальний укол. Для Данила, як і для читачів дебютного роману Андрія Войніцького «Новини», все вже давно вирішено. Пацана зроблять цапом відбувайлом і посадять, накрутивши по максимуму. Щоправда, Данило – досвідчений журналіст, наділений аналітичним мисленням. Тож ставить собі цілком логічне питання: для чого хлопцеві труїти клієнтку такого масштабу, з необмеженим фінансовим ресурсом, якщо можна стати єдиним її постачальником. Кінці не сходяться, тож Данило починає власне розслідування.

Інтрига на перший погляд детективна. Проте «Новини» - не детектив. Бо й розслідування як такого сюжет не пропонує. Натомість автор дає ключ до розуміння свого твору, беручи за епіграф «Помутніння» Філіпа К. Діка. Роман досить відомий не лише шанувальникам фантастики в стилі кіберпанк – славу Діку принесла саме вона. Варто згадати «Чи потрібні андроїдам електричні вівці?», літературну основу для класичного футурологічного фільму-трилеру «Той, що біжить лезом бритви». Але хоч покійний Дік ледь не кожним твором підживлював Голівуд і підживлює досі, «Помутніння» стоїть окремо. Бо має саме детективний сюжет, за яким поліцейський під прикриттям входить до спільноти наркоманів, котрі сидять на новому сильному наркотику. Треба знайти виробника й постачальника. Фокус у тому, що поліцейський захопився, втягнувся і вже сам не розумів, хто він: коп, борець зі злом, чи пушер – постачальник цього зла.

Герой «Новини» йде схожим шляхом. Дениса цікавить ключовий свідок справи, подруга загиблої Соня Купер. Вона чогось явно не договорювала в суді. Додалися проблеми вдома, з дружиною, і Денис пускається берега, водночас виконуючи редакційне завдання й збираючи матеріал про наркоторгівлю в Харкові. Та швидше навпаки: редакційне завдання стає приводом пуститися берега й навіть у якійсь момент забути, з чого все почалося.

Роман Андрія Войніцького за стилістикою ближчий до нуару. Є фатальна красуня Соня, є зарозумілий наркодилер Саша, в якого все схоплено. Є продажна міліція і їхній керівник, заступник начальника Орест Кіндсфатер на прізвисько Біс, ще й для екзотики – виходець із Західної України. Є відморожені ліваки-анархісти під орудою Товариша Дванадцять, які виконують у сюжеті ту саму роль, що в американських книгах та фільмах на подібну тематику – чорні банди. Власне, це вони будуть у фіналі для Данила тим самим Богом із машини, якими є, скажімо, бандити-репери з Гарлема у романі «Кубинська зала» Коліна Гаррісона. Проте не забігаємо наперед аж так далеко, фінал справді в дусі класики кримінального жанру.

Проте «Новини» - все ж твір про Харків як мегаполіс, особливо – нічний, брутальний, грішний. Волею автора сюжет втрачає горизонталь у кожному наступному розділі. Наркотичні пригоди Данила є самодостатніми завершеними фрагментами, й до головної лінії мають чим далі, тим менше стосунку. Хіба об`єднані заявленими вже персонажами: Сашею, Сонею, Бісом, анархістами. Складається враження, що ось вона, мета автора – показати Харків у всій небезпечній красі. А головного героя – в тому критичному стані, коли отриманий від спілкування з поганими хлопцями адреналін у суміші з кайфом може зіграти свою невідворотну руйнівну справу й завести за межу, звідки вороття нема. Тож «Новина» для певної категорії читачів може також стати романом-попередженням: наркомани нам не друзі.

Оцінка****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.