- Що Ви читали останнім часом?

- З останніх прочитаних книг найбільше запам´ятався роман Альфреда Дьобліна «Три стрибки Ван Луня» (1916), експресіоністське полотно про потужне селянське повстання проти маньчжурської династії в Китаї 18 століття. Для Дьобліна це зовсім не дивна тема — цього  експериментатора заносило в книгах то в далеке майбутнє, то у минулі століття, то на край світу, а іноді він надовго повертався в реальність, у сучасну йому Німеччину. Роман багатоголосий, насичений життям до такої міри, що здається, ніби прочитав втричі товстішу книгу.

У поезії зараз для мене два головні дороговкази — Тумас Транстремер та Аркадій Драгомощенко, я регулярно повертаюся до них, смакую образи і смисли. Здається, цих двох поетів можна читати нескінченно — навіть знайомі вже вірші прочитуються наступного разу зовсім інакше.

- Як обираєте книжки для читання?

- У виборі книг для читання виразного алгоритму у мене немає. Про одних письменників я дізнаюся від друзів, про других —  з літературної критики, з Вікіпедії, врешті-решт. Стежу, хоча й поверхово, за великими літературними преміями. Але все, що мені цікаво, прочитати не встигаю, це перейшло вже в «хронічну», і подолати це, мабуть, вже неможливо.

- Що можете порадити для читання іншим?

- Так повелося, що я раджу друзям не новинки, а низку своїх улюблених книг, що написали класики — Пруст, Томас Манн, Фолкнер, Музіль, Кортасар. Нерідко буває, що якісь з цих книг в поле зору друзів ще не потрапляли. У поезії мої уподобання, окрім згаданих вже Драгомощенко і Транстремера — Пауль Целан, Геннадій Айгі, Олена Шварц, Йосип Бродський; із сучасних російських поетів — Андрій Поляков і Микола Байтов, з молодих російських поетів — Олексій Порвін та Василь Бородін. В українській поезії для мене головний поет, від текстів якого я просто чманію, — Остап Сливинський. Дуже цікаві Василь Махно, Сергій Жадан та Галина Крук. Окремо хочеться назвати моїх друзів, російськомовного поета Максима Бородіна і україномовного Олеся Барліга.