
Електронна бібліотека/Проза
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
руках, щоб висадити на грабарку, а тут де не візьмись — учитель Пилип навинувся. Голова з коміра вишитої розхристаної сорочки — наче золотий соняшник з-за плоту.
— Діду! — кричить.
І руки виставляє перед собою, наче від нечистої сили борониться.
— Поможи, хлопче,— хрипить Гнилоквас.
— Куди ви її несете?
— А на грабарку — та й відвезу до ями.
— Таж вона ще жива! — кричить учитель Пилип.— Хіба не чуєте — стогне? Куди ж ви живу?
— Однаково скоро помре... Ну, поможи.
— Ану відпустіть, віддайте.
— Хлопче, нащо тобі живий труп здався?.. Скільки вже їй зосталося? А мені потім знову по неї приїжджати? Коняка ледь ноги переставляє. Та вже коли так уподобав неживу дівку, то бери, хай ти сказишся. А ніхто не хоче знати, що в мене така робота.
Карпо Гнилоквас залишає непритомну Галю біля осатанілого, з божевільними очима вчителя, смикає віжки.
— Вйо! Поїхали... Спробуй догоди такому народові. Бачиш, заступник знайшовся. Самого без вітру хитає, а ще... Півфунта хліба пропало! Та я тебе скоро відвезу до ями, то відшкодую. Вйо! День довгий, село велике, а роботу тільки встигай робити. Несвідомий народ, ох і несвідомий наш народ!
Тітка Юстина сидить за ворітьми, дивиться на шлях, на село.
Шлях попід вербами та тополями сіріє пухкою курявою, в якій і горобці не купаються. Село спить посеред білого дня, наче все вимерло до ноги. Сонце смажить так, що не тільки зелень в'яне, а й небо спопеліло, й таке пустельне, що страшніше за землю.
Тітка Юстина так завжди сидить за ворітьми. Когось побачить, щось почує, щось їй приверзеться — ось і погомоніла з білим світом.
Хлоп'як ще голомозий, з штанців подерта сорочка висмикалася, очі — як реп'яхи. Навіть крізь подерту сорочку видно синю шкіру та випнуті ребра.
— Дитино...
Заскочений зненацька тітчиним голосом, хлоп'як завмирає злякано. И повз тітку йти страшно, й тікати страшно. Бо ж, це ота Юстина, що про неї розказують.
— Як тебе звуть, дитино?
Голос ласкавий — і ще страшніше від тієї ласки в голосі.
— Юрко,— шепочуть затерплі вуста.
— А чий же ти будеш?
— Горпинин... Горпини Хрущихи.
— Це тієї Горпини, що біля церкви сидить над яром?
— Над яром...
— Славний ти хлопчик у своєї матері,—тішиться тітка Юстина, рада-радісінька погомоніти з дитиною.—А чого ж ти в хаті не сидиш?
— До діда Ілька йду. Провідати хочу, бо дід старий дуже,— розв'язується язик у хлопця.— Може, гостинця дасть.
— Ти ж мій славненький,— срібло немічної усмішки спалахує на тітчиному чорному лиці.— Наготував дід гостинців для онука?
— Не знаю.
Тітка Юстина хмарніє на виду.
— Кажеш, мати твоя Горпина Хрущиха?.. Кажеш, дід Ілько? — Й зітхає тітка.— Так нема вже твого діда Ілька, помер, вчора Гнилоквас відвіз його до ями... Нема гостинців...
Малий Юрко так і ціпеніє від почутого.
— Нема гостинців? — перегодя питає жалібно.
— Де ж він тепер тобі візьме?
— А ми з матір'ю не чули про діда...
— А підійди-но ближче до мене,— просить тітка Юстина. Забувшись, похнюплений Юрко ступає вперед, але зразу зупиняється: хоч і добрий голос у тітки, а лячно.
— Та не бійся, я тобі щось дам.
Юрко ступає ще ближче — й знову завмирає. Бо що тітка дасть, що? Сині руки лежать на колінах, а в руках — нічого. Може, заманює-приманює, ген як хитро мружиться. І він уже ладен чкурнути геть, але цієї миті страшна тітка Юстина поволеньки засуває руку за пазуху.
Він зачаровано стежить за рукою, зразу ж забувши, що зібрався тікати.
Що рука шукає за пазухою, чому бариться?
— Не матимеш гостинця від діда, то хоч від тітки...
Виймає руку з-за пазухи, неквапно розмикає пальці — на сухій зморщеній долоні лежить біле куряче яєчко. Воно мовби вродилося там, за пазухою, щойно вродилося — й тітка Юстина зразу ж явила його на світ божий.
— Бери, дитино.
й простягає перед собою руку з курячим яєчком.
Юрко дивиться на куряче яєчко, як на чудо. Як на чудо, котре може так само розтанути, як і з'явилося. А може, тільки він зважиться взяти яєчко, як тітка Юстина вхопить його за руку? Й тоді...
В розпачі, повними сліз очима він дивиться на тітку Юстину, просячи її змилостивитися, просячи не ошукувати.
— Бери, дитино, бери,— знову лагідно тітка.
Й тоді Юрко, стуманівши головою, ступає вперед, простягає руку — й тепле куряче яєчко опиняється в долоні.
— Тітко...— хоче щось сказати — й не відає, що саме.
— їж на здоров'я... Рости здоровий...
— Тітко...— бринить голос і заплітається язик.
— А то шкура та кості... Бери, бери... Дід Ілько вже не подарує гостинця.
І тітка Юстнна, хапаючись за поперек, зводиться з лавки. Мабуть, їй заболіло, в неї кривиться лице — і малий Юрко лякається: чи не вхопить його зараз, чи не потягне в хату, ген і сіни
Останні події
- 25.08.2025|17:49У Чернівцях відбудуться XVІ Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz
- 25.08.2025|17:39Єдиний з України: підручник з хімії потрапив до фіналу європейської премії BELMA 2025
- 23.08.2025|18:25В Закарпатті нагородили переможців VIІ Всеукраїнського конкурсу малої прози імені Івана Чендея
- 20.08.2025|19:33«А-ба-ба-га-ла-ма-га» видало нову книжку про закарпатського розбійника Пинтю
- 19.08.2025|13:29Нонфікшн «Жінки Свободи»: героїні визвольного руху України XX століття крізь погляд сучасної військової та історикині
- 18.08.2025|19:27Презентація поетичної збірки Ірини Нови «200 грамів віршів» у Львові
- 18.08.2025|19:05У Львові вперше відбувся новий книжковий фестиваль BestsellerFest
- 18.08.2025|18:56Видавнича майстерня YAR випустила книгу лауреата Малої Шевченківської премії Олеся Ульяненка «Хрест на Сатурні»
- 18.08.2025|18:51На Закарпатті відбудеться «Чендей-фест 2025»
- 17.08.2025|11:36«Книжка року’2025». ЛІДЕРИ ЛІТА. Номінація «ВІЗИТІВКА»