Електронна бібліотека/Проза
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
футболила ногою рюкзаки.
Я в такі миті присідала десь недалечко на лавці й малювала. Вони всі не надто мене непокоїли. Значно більше ця лискуча всезряча зіниця, котра невсипуще зирила на мене з аркуша в клітинку.
Так само відсторонено переживала я шкільні дискотеки, коли дівчата курили не в тягу в чоловічому туалеті, а я стояла на шухері. І не зважала на той факт, що серед усіх старшаків нас, шмаркатих малоліток, було лише троє. І що десь там, у темряві актової зали перекочовувала з рук в рук Віка, яка малась за нами доглядати. Ні, мені було абсолютно не лячно. Я байдужа до всього. Ніколи не тремтіла на уроках; не засмучувалась, коли Губадура на мене напирала за те, що на контрольній невірно розв’язала її задачу. Що на День Св.Валентина мене привітала лише листівка, написана потай мною ж власноруч буцім від уявного „старшого хлопця з сусіднього під’їзду”.
Мене мало хвилювало те, що часом забувала вчити уроки, чи могла три дні носити той самий гольф, тижнями не причісуватись, хіба що мама десь заловить зранку й затисне у кутку з гребінцем, а я потім зі сльозами на очах після процедури видирання заплутаних жмутів, чимчикувала до міського скверику і спрагла до помсти рішуче прогулювала перший урок. Ці сорок п’ять хвилин я виводила у зошитах схематичні обличчя, котрі усміхались до мене й говорили. Говорили щось своє та цікаве. Байдуже, що контури їх тіл, перекиди тіней були списані з прохожих. Я їх крала собі для своїх корисливих цілей. Іноді мені наївно думалось, що всі люди навколо існують лише в ту мить, коли біля них є я, для мене, розводять свою карнавальність саме для того, щоб сфотографувала їх для своїх резервів пам’яті та уваги, щоб накидала на клітинки біологічного зошита. А потім прокручувала як плівку, ліпила колажі, монтувала та відроджувала. Ніби надзавданням всього людства були тільки перестрітися зі мною. А потім зникнути з поля зору й розвіятися, розпорошитися, розірватися на пікселі та молекули світла й повітря. Іноді я зустрічала тих, кого вже колись переписала для себе. Вони ходили, говорили, усміхались, і думаю, самі не здогадувались, що їх вже нема. Вони так і будуть плентатися до своєї офіційного смерті, не підозрюючи, що вже давно померли.
Мені часом здавалось, що нічого-нічого довкола немає. Не існує людей, вони лише голограми, які я підживлюю з мороку електричним світлом своїх сіро-зелених очей. І дерев, будівель, машин – нічого немає. Вся клоунада розігрується тільки для мене, ніби я така дурепка і поведуся на їх фальшиві постави та ходи, постаменти та хідники. На їх вулиці та реклами, ефіри й політиків. Ніби я повірю в цю всю мішуру й заткну себе, переконаю сама себе, що довкола щось є. Крім чорної пустоти.
Та інакше не виходило. Я себе дурити не вмію. Усвідомлення хрумкої порожняви довкола мене пропікало крижаним страхом. Защіпало хребет, сходило терпкими мурашками.
***
* Маня! Закрий вуха! – гукнула мама з кухні, потім тихіше і не мені: - от ця мала, вся в свого батька, сидить порнуху втикає.
Я слухняно вимкнула звук. Маю дурну звичку вчити уроки під телевізором. О десятій почався якийсь молодіжний фільм. Я, сидячи на дивані, одним оком позирала у підручник з історії, іншим – на екран, де парочка гучно трахалась. Після маминих нападок я зумисне у повній тиші й темноті спостерігала їх жорстокий секс, закривши вуха долонями, і так само жорстоко шкірилась. Думала, що їм боляче.
* Странна в тебе якась дєвка, - відказав мамі жіночий прокурений голос, з таким неабиякими зазіханням на еротичність.
* Та шо тут странного? – відказала мама. Зустріч скляних стаканів. – А твій кавалєр хіба нормальний?
* Ой, - зітхнув прокурений, - він ваще не обсуждається. Дурне дурним. Дістав вже. Я так не можу. Він мене не хоче, понімаєш? Ну не хоче. На мене, як на женщіну, геть не дивиться. І все… Наливай!
Єва (душенько, і чия жартівлива рука так тебе нарекла?) жила двома поверхами нижче і мала неабияку слабкість до моєї мами, як до жінки досвідченої в сімейних та сексуальних справах (на Євину думку). Вона приносила із собою якусь випивку, вони зачинялись в кухні й гомоніли годинами про чоловіків. Вірніше, про маминого коханця (і які в її віці коханці, думалось мені) та про Євиного громадянського чоловіка, юриста за освітою та пасічника за натурою.
Я багато чого від них дізналась, хоча й мало собі уявляла, куди можна прилаштувати цю інформацію. Особливо вражало, що, виявляється, Федя (шепіт, слів не розібрати) на Ванессу Параді, а не на Єву (з її слів). І що тут дивного?!
Федя, який проживав періодами у Єви та іноді навідувався до нас, був для мене мало не ідеалом чоловіка.
Високий, підкачаний як і годиться для хлопця з провінції, з широким, але акуратним обличчям, з ямочкою на підборідді, що скидалась на попку груші.
Коли він тільки просувався у двері, від нього пахло саме так, як дурманно віє від цих старших і недосяжних хлопців на шкільній дискотеці – туалетною водою «Оріфлейм», горілчаним (що важливо!) перегаром
Останні події
- 21.11.2024|18:39Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
- 19.11.2024|10:42Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
- 19.11.2024|10:38Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
- 11.11.2024|19:2715 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
- 11.11.2024|19:20Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 11.11.2024|11:21“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
- 09.11.2024|16:29«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
- 09.11.2024|16:23Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
- 09.11.2024|11:29У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
- 08.11.2024|14:23Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року