Завантажити

Вона витяглась ледь не до метра семидесяти, отримала вузьку талію та довжезні засмаглі на бронзу ноги. Вбралась у коротеньку спідницю, сандалі на підборах та прозору мережану сорочечку, з під якої визирали акуратні шлейки бюстгальтера. З тих пір вона часто замріяно облизувала губи, закидала ногу на ногу й виставляла на показ тендітні шлейки від чашечок-півторачок. Вона була першою з класу, хто започаткував моду на ліфчики і тампакси.
Ліда влітку їздила до Туреччини разом зі своєю зведеною сестрою, старшою на три роки. То була ще та діваха, про неї гуділа мало не щодня вся наша школа. І район теж. Там вона, Ліда, закохалася на віки та цілувалась по справжньому – з язиком. Й показала на перерві за рогом школи в себе на зап’ястку вирізане лезом «супутник» старанне підсохле слово «САША К». Казала, що воно ніколи не зійде, що там був цілий ритуал, що назовсім лишаться шрами. А він, цей Сашак обожнюватиме її до смерті.
Я байдуже потисла плечима. Губадура ледь не гепнулась від цікавості та слабких нервів. Нас охопило тремтіння невідомого, непізнаного дорослого світу.
- Гуляєм фізру, - рішуче відрізала Ліда, заховуючи шрам під рукав. – Я вам коє-шо розкажу.
- Гуляєм, - погодилась (а чи варто це відзначати?) Губадура. Я знову байдуже смикнулась. Знаю, мене всі вважають безхребетною та сопливою, начеб не маю своєї думки, то й плентаюсь як язик п’янички з боку в бік.
Але мені було чхати мікробами на тих, що стрибали через резинку на східцях шкільного ґанку й осудливо перешіптувалися, коли ми пройшли повз і звернули в бік дев’ятиповерхівки. У ларьку Ліда купила нам всім трьом снікерси. Ми видерлись на гірку на дитячому майданчику й близенько сіли навпочіпки, як качечки.
* Можна, можна я скажу? – причепилась Губадура, скубаючи нас з Лідою.
* Давай, - неохоче відказала остання й кліпнула чорними циганськими очима. Ліда була русявою, світленькою, але важкий погляд та коричнюватий контур губів видавав у ній кров дітей світу.
* В мене вчора почалась параша! – Губадура ледь не вибухнула пітардою від радощів.
* А це що? – спитала я.
* Місячне, дура, - фиркнула вона. Ліда мовчала, дивлячись у бік. Її не цікавила наша маячня. - Треба, шоб і в тебе все почалось. Бо з тобой ніхто дружить не буде, - повчила мене Губадура.
* Віка … брала, - багатозначно вицідила Ліда.
Ми завмерли і тупорило переглядались. Я хотіла було знов спитатись, а як це. Але з глевкої мовчанки вчула, що ліпше забути про існування знаків запитання.
Ліда повільно розгорнула снікерс, невимушено подивилась на нього, звівши зіниці на кінчику свого носа. Потім повільно відкусила шматок.
* І як? – Губадура притисла круглу п’ятірню собі до горла.
* Солоний, - з вдаваною байдужістю відказала Ліда.
* Фєєєєє, - скривилась Губадура, скрючивши вже обидві ручки під своїм промовистим підборіддям. Вона навіть трохи потрусила ногою у зелених капронках, як собачка, якій чухаєш пузо.
Ліда знову ефектно помовчала.
* Дура ти, - зітхнувши, вона ще відкусила від свого снікерса. Цей шматок був значно більшим, так що ледь прожувала.
* А ви знаєте, шо шоб того, забєрємєнєть, то тре отой-во глотать, - шепоче Губадура задля реабілітації.
* Що глотать? – ні, це не я. Я просто заткнулась.
* Ну того... ото біле, - сама розгубилась Губадура.
* Да? І нашо? – Ліда поправляла чолку. І з-під лоба хитрюсінько поглядала на нас.
* А я откуда знаю! Бачила у папи такий журнал. То там таке... ТАКЕЕЕЕЕ, дєвки, шо і не придумаєш!
* Принесеш, - відрізала Ліда, - Пішли звідси.

Ми спустились з гірки. Коли Ліда скочила на землю, то пацани, які пили пиво під ларьком, щиро вітали її шкільну плісировану спідницю, що звилась у небо степовою циганською ватрою.
Часу було достатньо, аби постирчати у роздягальні біля спортзали й порозбиратись з дєвками з паралельного, хто тут модніша. Губадура, шепчучи собі під носа „самі бляді”, завбачливо розминала пальці, на випадок, якщо виникнуть ускладненням з однією з цих мочалок.
На крайняк прийде Віка, зведена сеструха Ліди. Віку боялись всі, з директором включно. Вона єдина могла собі дозволити ходити у роздертих джинсах з двома дірками на дупі, сережками з пір’ячком півня і у прозорих кофтах-сіточках. Іноді навіть з ліфчиком.

Я у чосах участі не брала, та й рятувало те, що тушка моя незначних розмірів. Бити мене було непрестижно. А сама... мені подібне було ні до чого. Я собі глухонімою рукою виводила у зошиті з геометрії спіралі, в центрі яких розливалась велика блискуча чорна зіниця. Я ніколи не малювала всіляку попсу: губки, сердечка, дівчинок-хлопчиків за ручку, чи якусь біч з виваленими цицьками майже без спідниці, як це полюбляла робити Губадура.
У неї було багато всіляких збочень, забігати до чоловічого туалету, наприклад. Або ж ставити навкарачки на черствий лід на стадіоні за школою двох-трьох однокласників, котрі образили Лідку. Всі вони підпадали під вплив авторитету зведеної сестри Віки, але по-справжньому кайфувала Губадура. Вона здирала з жертв шапки, кидала долі, топтала їх,

читати