
Електронна бібліотека/Проза
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
чоловіка, а спромоглася тільки на заможного попа. Ти про мене майже нічого не знаєш, лише дещицю... Росла я в багатодітній сім’ї, в скруті. Няньо з мамою тільки те й знали, аби плодити дітей, а дати лад, запомогтися, – чомусь не думали про наше подальше життя. Росли ми з нинішнім до завтра, абияк, брати і сестри розтікалися по світу, рідко коли наверталися до нужди, провідували родину. Десь у дванадцятирічному віці поклала, що обов’язково вийду заміж за багатого, непитущого, слухняного, такого, аби нарешті відчути себе царівною. І домоглася свого. Приїхав до нас, в село, семінарист до шкільного товариша, тоді й задурила йому голову, можна сказати: сіла на шию. Проте він поставив умову: „Будеш мені вірно служити”. Згодилася я на те, окрилена рожевими мріями. Так я вирвалася з нужди, вийшла заміж за попа, кілька разів переїжджали з одної парафії в іншу, об’їздили півУкраїни, нарешті осіли тут, у твоєму селі. А відколи ти поселився в заріччі, змушена була перекинутися на почвару Кондофиску, відбити в тебе охоту до Берегині; аби ти свою любов і силу віддавав через мене попові. Спершу заважала мені Берегиня, не давала підступитися до тебе, потім, як ти втріскався в неї, я взагалі не мала моці над тобою, то – перекидалася, пригадуєш, на твою жону, то – на сусіда, а ти однак не зважав ні на кого, і тільки Яфет, його прихід, одірвав трохи тебе від неї, тоді вже я змогла приманити тебе до себе. Берегиня, аби ти знав, нікуди не дівалася, живаздорова, щовечора випливає на берег до твого румовища, а ти через наслану мною полуду її не бачиш і не чуєш. Я мусила рятувати свого попа, бо він животіє завдяки таким, як ти. Пробач, якщо можеш, – вона звільнилася зпід моєї руки, підвелася. – Мені пора... Побивається за мною панотець. Якщо дозволиш, я потай приходитиму до тебе?
– Не боїшся брехень? – співчутливо запитав.
– Не журися за мене. Щось придумаю... – сквапно розчинилася в ниві. Шелестить за нею липке квасолиння, лунко відбивається над темним селом.
Іду берегом до свого прихистка, диву дивуюся від щойно почутого, ніяк не можу повірити: насправді, таке може бути?!. Жив собі піввіку чоловік без пригод, а тут під старість отакі чудасії чиняться зі мною, точніше хтось вивіряє мене. Став я на кладку, і біля млина побачив на припнутій колоді Берегиню. Так само ніжиться, чеше свої розкішні коси, плюхкає ногами, мов дитя. Моя хода насторожила її, потім від радості підстрибнула на колоду, пірнула в сріблом розбавлену воду. Махає рукою, віддаляється:
– Сьогоднізавтра настануть холоди, я змушена буду розпрощатися з вами до весни, – задоволено пливе в свою криївку. – Будьте вдячні попаді за її щире слово.
Не встиг я й загикнутися, як щезла в крушині. Збуджений, заснув над ранок. А з першими променями Сонця вирушив я до Яфета. Тільки вибрався на Осоню, як з півночі затягнувся обрій сірою хмарою, враз усе небо зблякло, пішов дощ. Я пригнічено вернувся геть, до свого млина. Зрозуміло, в осінню негоду не слід потикатися з дому в гори: до нитки намокнеш, а ще глейка глина під ногами та дошкульний вітер обтяжать ходу, в мряці можеш збитися з дороги. Ліпше перечекаю сльоту. Проте капосна чвиря затяглася надовго, до перших морозів, – а там ударив сніг, і наші зустрічі з Яфетом припинилися. Берегиня також перестала виходити з своєї криївки. Світ наче вмер для мене, вчинилося сумно і тихо в заріччі.
Саме час якраз і сісти до столу, взятися за рукопис. Довго я виношував назву, та махнув рукою, бо не подобалася жодна, зворушливо вивів перше речення: „За селом, край гори, принишк у вільхах старий млин”. Буцім нічого: лаконічно. Друге речення пішло легше, тільки слова „валило” і „джерґа” доведеться пояснити.
Десь після Митря навідалася до мене попадя, вперше після тої зустрічі на луці. Я саме переписував сторінку, де ідеться: „як побачив її, шерепу грудасту з отакенними кулями цицьок і животом, як циганський лантух”. Зараз увійшла вона до моєї господи пишною молодичкою, гарно вбрана, з порога запитує:
– Хто, хто в сій рукавичці живе? – наче пустує.
Місяців зо два я не бачив людей, і її голос зворушив.
– О, хоч ти згадала про мене, – склав до скрині своє писання.
Почоломкалися. Допоміг їй скинути верхній одяг, одразу відчув у горниці жіночу завзятість, точніше цікавість, її погляд упав на скриню:
– Така лада тепер коштує великі гроші. Дуже красно різьблена.
Посміхнувся я:
– Вона має дуже дивну історію. Колись, пригадую, малим я приходив до своєї баби й страх як хотів зазирнути всередину: що ж там у скрині вона зберігає? Потім, коли баба померла, я відчинив заповітне віко й не повіриш, що побачив: безліч банок з свяченою водою. Тою водою я підживлював садовину, а відтак лада нам служила для зберігання борошна. З переселенням у заріччя я забрав її сюди.
Попадя присіла скраєчку лавиці, біля скрині, ніжно гладить її:
– Добрий був той майстер, що вклав у неї стільки любові. Чую на перстах кожен його штих, якась плавкість збереглася від тої роботи. Напевно, добрий був чоловік, –
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва