
Електронна бібліотека/Проза
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
мусай призвичаїтися до обставин, повести діло так, аби згодом стати паном становища.
– Добре тобі казати: „Стати паном становища”. А якщо мені вже осточортіло вибиратися вкотре з лайна...
– Тоді складіть на грудях руки і чекайте алілуя, – пхикнув. – Я пропонував вам перебратися з румовища в печеру, ви відмовилися, тоді вибирайте одне з двох: або змаг, або неволю.
– Ти одразу не лупцюй мене гнівом, а добрим словом обгорни.
Яфет винувато зиркнув мені у вічі, відвернув очі:
– Гаразд... Минулого разу я зупинився на початку своєї дороги. Тож продовжимо...
...Захоплення дорогою проймає відтак. Одразу не відчуваєш того палу. Пригадую, рановранці, осінньої пори, вирядили мене в дорогу батьки, напутнім словом освятили. Довго блукав я манівцями, пробирався через нетрі розпуки й твань, аж коли, перегодом, вибравсятаки на світлий гостинець. Узбіччям іду, проступаюся скаженій їзді. Перед очима час невпинно летить, лютує сарака. Непомітно увійшов я до чудернацького міста: будинків тьматьмуща, людей незліченно снує хідниками, правлять рухом. Цікавлюся в перехожого:
– Що за веремія... Куди я потрапив?
Посміхнувся добродій:
– Київ – це!
Зчудувався я:
– Його уявляв собі іншим. Священним містом. А бачу й чую, що тут голь і брехня порядкує.
– Нічого не вдієш, – відказав перехожий і щез у юрмі.
Стою наодинці з містом. Хтиве бабине літо навіває нудьгу та пряде безліч думок в голові. Якщо я вже потрапив сюди, розмірковую, хоч і ошуканий рожевими мріями, то мушу Київ зберегти таким, як уявляв собі: прадавнім. Отже, потрібно Київ огородити серпанком... Провадить мову Яфет.
То був сприятливий час для розвою мислі. Старий уклад конав у задусі, свіжий вітер лишень стягався в холодних яругах, подекуди пробивався на поверхню, чистим леготом обдавав зморщені лиця. Тоді навіть немовлята народжувалися морхлими, приреченими на вічну старість. І мало хто зпоміж того оспалу жив повнокровно, жадав буйного росту. Животіння справджувало їх, усипляло дурманом. Розумне й здорове не мало сили випростатися вгору, в’яло на очах, ледве тріпотіло. Суховій і холодний вітер жужмом мотузки крутили. Загал виганяли на пашу, джером поїли. Ситу отару відтак доїли, брали з неї вовну та молоко. Впертих баранів убивали на м’ясо. Покірні дотепер валують овець, а ті перегодом укотять ягняток. Одне слово, симбіоз задовольняв усіх: як пастухів, так і маржину.
Яфет перевів подих, прошиб поглядом мене:
– Зрозуміло кажу?
– Образно... Веди далі.
Київ тих років скидався на велетенське стоїще для худоби, точніше: місце посеред пасовиська, де пастухи закладають стаї, кошари, загороди, кучі на свиней, стадарки, телятники й таке інше, що потрібно на час літування в полонині. Тільки замість закурених стай тодішні пастухи поробили собі шикарні контори, звідки телефоном пантрували численну отару. Над вівчарями був, звісне, старшук, призначений глитаями, що правили з Москви. То й зрозуміло: ватаг і його кодло сумлінно корилися чужинцям. Увесь загал мусив папужити своїх зверхників, інакше – тюрма, божевільня, розпач, параліч... Народ смирно гибів, вчасно нагодований і ситий пастухами. Рідко коли хтось витикався з отари.
Яфет якусь хвилю помовчав, гірко посміхнувся:
– Довелося й мені скоштувати того холуйського хліба, перетравити в собі холопа. Я вступив до університету на філософський факультет, у такий спосіб хотів опанувати науку про мудрість. Та ба лише згодом визнав свою помилку. Але про те іншим разом...
Яфет підвівся, подав мені руку:
– На мене чекають нагальніші справи, – вибачився.
Вертаюся додому в нічній імлі й спокою. Хвилясті верхи гір пробиваються на видноколі, вказують дорогу. Перед очима нічого не видно, – наосліп, чіпляючись поглядом за обриси темних полонин, іду, намацую писком топанків битий пішник. Онде вже прислуп: затиснута між горами перенизь, а там і рукою подати копаним серпантином до мого осідку. Тільки вибрався з лісу на рівну полянку, тут як сахнуся від... капронового капелюха – біліє крисаня перед носом, почеплена на ліщині. Тьху!.. Треба ж таке комусь втнути, лякати перехожих „нечистою силою”. Від несподіванки я аж присів. Коли чую, хтось іде, насилу сопе. Причаївся за кущем, чекаю на приблуду. Гляди, а то – старий Ракаш крекче, витирає піт з чола огрядний товстун. Ого, майнула думка, Ракаш сновигає горами, бродить поночі. Кигикнув я, підвівся. Старий отетерів...
Обоє, я і він, несміливо здоровкаємося за руку. Переводимо подих. Ракаш бере з куща свою крисаню, наче виправдовується:
– Ходив на упровідь. У мене сестра започила, переставилася вчора. Завтра будуть хоронити, а се – ходив одвітитися, посидіти коло її тіла. Вдома, коли йшов, узяв ненароком крисаню, то мусив її лишити тут, аби люди на упроводі не подумали про мене чогось поганого. Сам розумієш, я рідний брат умерлої...
Мене розібрав сміх од почутого. Старий дивується:
– Чого регочеш?
– Крисаня ваша розсмішила. Точніше – напудила... Пошкрібся за вухом дідо:
– Боїшся ночі...
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва