Електронна бібліотека/Проза
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
жабам і не хочуть уступитися, то вона сама иступиться за них обох. Недай Фріда не журиться: гроші будуть!
Фріда несміло, здивовано, захоплено дивиться на молодшу сестру: Страховище, очевидячки, знає якийсь спосіб. Страховище дійсно зробить, коли так насуплює брови і струшує волоссям.
— Де ж ти візьмеш, Трудо? Можна знати?
— Ні. Не можна. Лягай спати Завтра рано я тебе сховаю деінде, а потім ми оселимось разом, і вони побачать. І зараз же цокличймо до себе в гості аташе, а жабі пошлемо запросини. Нехай приходить. Добре?
Фріда, зітхав, посміхаєтеся й поводить плечима так, наче вже чує на них гарячу, сильну, вперту руку аташе.
А потім старша сестра віддає не тільки всю свою волю, але и стомлене тіло в цупкі, рішучі, смугляві ручки молодшої. Руки ці роздягають її й підводять до ліжка й укладають у постіль., Як чудово визволитись од своєї волі, від сумнівів, од турбот, страху, зрадливих надій. Легко, як пушинці, що летить сйбі туди, куди несе чужа сила; затишно, як у дитинстві, в маминому ліжку!
Собі ж Труда стелить на канапі. Та як там стелить: кинула подушку та й усе. Їй спати ще не хочеться. Та й не можна. ніяк не можна спати; розпочинаючи кампанію рішучу, грізну треба обдумати все, як слід.
Лампу можна погасити й одчинити вікна на терасу. Місячна ніч густозапашна, таємна, любовна, така. як та. коли з Максом тікали, пливе над садом, над будинком, над Шванебахами і синіми вазочками із бідними-бідними орхідеями, що так і стоять у ванні. На терасі бідолахи пальми тоскне ни діють у куточках, сумуючи за своїми африканськими ночами. І вони в неволі! Хоч би вікна з тераси до саду відчинили їм, хай би трішки волею подихали!
Труда тихенько вилізає крізь вікно на терасу й одчиняє вікна Вітер густо дихає їй у лице й обіймає свіжими, ніжно пухнастими лапами. Безвуха, оголена голова місяця з прова леним носм лукаво й цинічно посміхається із срібно-блакитної височини: не одну цікаву річ вона бачила звідти за своє довжелезне здільйонновікове життя. Над містом велетенським віялом стоїть світло електрики, завзято борючись із світлом місяця. І від тієї боротьби стоїть неугавний, глухий, густий гуд.
Труда сідає під пальмою, обнімає одною рукою, як сестру, за шершавий многоповерховий стовбур і дивиться в тоскно-цинічну посмішку місяця. Смішно йому з її вазочки з орхідеями? Смішно з її «кампанії»? Розуміється, йому смішно. Але хто знає, хто сміятиметься останній.
Труда стріпує посрібленими посмішкою місяця кучерями і зручніше обнімає сестру невільницю за стовбур.
Але в ту ж мить швидко повертає голову назад: у розчинених вікнах спальні принцеси світиться. Ага, вернулась королева з вечері! Крізь запнуті портьєри, крізь щілину часом видно тінь, що ходить туди й сюди. Роздягається пишна принцеса. На ніч, мабуть, здіймає всі накладки з-під свого фарбованого волосся й гадає, що ніхто не догадується. От би підгледіти!
Страховище раптом тихенько підводиться і, забувши за пристойність, за вазочку з орхідеями, за жабу й кампанію, навшпиньках підкрадається до вікна принцесиної спальні, сильно затиснувши щелепи. Вона тільки на малесеньку хвилиночку зазирне й зараз же відійде. Від цього волосся у принцеси не вилізе і не злізе з нього фарба.
Але Страховище бачить крізь щілину таку картину, що прикипає не ні одну малесеньку хвилиночку. Перед великим трюмо стоїть золотисто біла, сильно вирізана, з високими клубами й довгими ноіами постать гоюлої чужої жінки. На високій, довгій шиї маленька голова, і з неї на пінисто білі, пишні, похилі плечі спадають червоно-золоті хвилі волосся, прикриваючи груди й сягаючи нижче пояса. І ніяких підкладок! В одному місці темніші, в другому ясніші, абсолютно нефарбовані! І ніколи не можна було подумати, що під цим чорним шовком, під цими стародівоцькими сукнями таке несухе, гарячо-живе, таке пишне тіло!
Принцеса уважно розглядає себе в дзеркалі, потім несподівано весело, зовсім по-дитячому цілує себе в голе плече, швиденько накидає пеньюар і біжить до ванни. І вона, ця засушена, неприступна, фанатична принцеса, вміє себе так цілувати.
Труда потихеньку, задумливо відходить од вікна й іде до себе, зачинивши вікна на терасу. На вікні в її кімнаті сидить Фріда й непохвально хитає головою: хіба ж можна зазирати в чужі спальні? Не дай, боже, принцеса помітила б! Ну, а яка ж вона принаймні? Роздягнута була? Гарна? Волосся з накладками?
Труда мовчки бере Фріду під лікоть і веде до ліжка. Вони разом лягають в одну постіль, і довго чується шепотіння в темно-сірій од світла місяця кімнаті. Потім шепіт стає сонним і затихає. Пальми тоскно журяться в кутках тераси, і голова місяця з проваленим носом цинічно посміхається з їхньої журби.
***
І раптом над затихлим, заснулим, старомодним будинком серед ночі під цинічносумною посмішкою місяця прокочується страшна буря жаху. Дзеленчать і миготять знаками телефони, грюкають двері, напіводягнені люди з сірими обличчями й жахно розбудженими очима бігають коридорами, скрикують, шепотять,
Останні події
- 02.02.2025|19:56Духовна трійня Ігоря Павлюка
- 02.02.2025|19:16Оголошено конкурс на здобуття літературної премії імені Ірини Вільде 2025 року
- 30.01.2025|22:46Топ БараБуки: найкращі дитячі та підліткові видання 2024 року
- 22.01.2025|11:18Англійське чаювання з Генрі Маршем: говоримо, мотивуємо, донатимо
- 22.01.2025|11:16«Інше життя» від Христини Козловської вже в книгарнях-кав’ярнях та на сайті
- 22.01.2025|09:24«Основи» перевидають фотокнигу balcony chic Олександра Бурлаки, доповнену фотографіями з 2022–2024 років
- 20.01.2025|10:41Розпочинається прийом творів на VІI Всеукраїнський конкурс малої прози імені Івана Чендея
- 17.01.2025|11:04Топ БараБуки: короткий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 15.01.2025|10:48FRANKOPRIZE 2025: Комітет розпочав прийом заявок
- 12.01.2025|20:21Філософські есе Олега Кришталя крізь призму відгуків