Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

Я пішла б із вами, коли б... Я вже давно в наших не була. В нас усі здорові?
— Так, здається, всі.
Труда якийсь час мовчить, потім із стомленою посмішкою простягає Рудольфові руку.
— Ну, вітайте наших усіх і принцесу. Ах, вас же треба випустити!
На ганку Труда ще раз простягає руку бідному Руді.
— А ви, Руді, дуже не сумуйте, що так усе вийшло. Я все ж таки певна, що людям соромно стане — і все піде інакше. Це ж не може бути, щоб так лишилось. Так багато людей говорить, та тільки добалакатися їм трудно, а то б уже почали щось робити. Ви не сумуйте, Руді. Добре?
Доктор Рудольф із тихим усміхом стискає маленьку тверду теплу ручку, мовчки киває головою й помалу йде на вулицю.
Дощик починає забиватися за шию. Доктор Рудольф підіймає комір, всовує в нього підборіддя й почуває колишній з дитинства затишок схованого під дощиком у комір половини лиця.
Так, так. «Не сумуйте, що так усе вийшло». Дійсно, вийшло трохи не так, як думалось. І таки дуже-дуже не так.
***
Макс заходить під якийсь ганок і знову перечитує коротенького листа: «От тепер ти можеш цілком по-дружньому прийти до мене. Але поспішай, бо буде пізно. Сузанна».
І все. Що може значити ця фраза «бо буде пізно»? Збирається кудись виїхати з своїм скульптором? «Тепер ти можеш прийти». Тепер, коли в них усе вияснилось? Для чого ж тоді його кликати? З помсти? З бажаняя показати: от маєш, не потребую я тебе.
І чого весь час після останнього побачення абсолютно не хотіла бачитись, а тепер раптом захотіла?
Чи щось гірше криється в цих коротеньких рядках, таким твердим гарним письмом написаних?
Макс ховає листа в кишеню й знову поспішає, хмурячись і ховаючи шию в піднятий комір пальта.
Перед палацом Сузанни нема ні душі. Ворота розчинені на встіж, на аеродромі мокне перекривлений набік легкий літак.
Ні портьє, ні льокаїв біля парадних дверей. А двері, як і ворота, стоять розчинені, порожні.
Згори чується веселий гамір, крики, звуки музики, гомін багатьох голосів.
Макс помалу виходить мармуровими сходами. Холом туди й сюди проходять якісь люди, переважно парочки, обнявшись і цілуючись. З храму краси виразніше чути гомін і музику. Бенкет у Сузанни? Прощальний бал?
Але що за чудні гості?! Обличчя не фарбовані, прості, занадто неаристократичні; убрання ще простіші, безпретензійні, з робітничих кварталів. Манери, рухи, звук голосів — зовсім же робітничі!
Макс раптом зупиняється: вона примирилася! Вона скликала тих, що так довго зневажала, і на це свято покликала и його!!
Макс вибігає на саму гору сходів. На нього без уваги й без здив?ванння зиркають деякі обличчя. Вони такі зайняті собою, що їм нітрошки не цікаві інші люди. Макс іде просто до храму. Тут усе лишилося так, як і було. Так само в екстазі тягнеться вгору біло-рожеве мармурове тіло Фіміаму перед ним немає, але зате е цілі гірлянди людських танцюючих молодих веселих тіл. Музика вбогенька — гітара, скрипка, ще щось бухкаюче — зате шуму, галасу, руху більше, ніж од най-витонченішого оркестру.
Ну, де ж тут у цьому вихорі знайти Сузанну?
Макс обережно попід стіною просувається вперед. За деревами, у гротах, на покритих мохом скелях, по всіх тих затишних куточках, де колись, томно нудьгуючи, цідили свої перетомлені ласки «творці краси», де безсило на дегенеративних шийьах похитувалися фарбовані випещені голови «вибранців», там тепер сидять інші парочки. Від них пашить гарячою розбурханою кров'ю, рум'янцем нефарбованих лиць, блиском п'яних од радості очей. Вони не цідять своїх ласк, а цебрами виливають одне на одного, купаючись в обіймах.
Але Сузанни все ж таки ніде немає.
Макс виходить із зали в невеличкий коридор. Тут, біля вузького віконця, стоїть дівчина й сумно дивиться в сад. Худенька, невеличка, профіль негарний, дрібненький. Бідна, вона не має пари або той, з ким хотіла б бути у парі, взяв собі іншу. І вона стоїть і сумно дивиться на намисто крапель на голих вітах дерев.
Макс обережно підходить до неї й питає, чи не може вона йому сказати, де можна знайти хазяйку дому, пані Сузанну Фішер.
Дівчина чогось трошки ніяковіє, потім скидується й виявляє готовність провести його до неї. Господиня, мабуть, у себе, у своїй кімнаті.
— А не з гістьми?
— Якими гістьми?!
— А от цими, що в залі там танцюють. Там же бал якийсь?
Дівчина знову трошки ніяковіє.
— Ні, то не гості. То так... Ми тут живемо. В нас раз у раз так...
— Ах,так?
— Ми майже всі з фабрики пані господині. А ви її родич?
— Ні, не родич, а добрий знайомий. А пані господиня сама живе?
— Еге ж, сама.
— Вона здорова, не знаєте?
— Не знаю. Вона з нами не сходиться. Коли хочете, я вас проведу до її кімнати.
— Будь ласка.
Дівчина швиденько йде вперед коридорчиком, потім рядом покоїв Сузанни.
Скрізь групи, парочки, сміх, співи, тарілки з сонячним хлібом, ліжка в салонах, порозвішувана на шворках білизна, одежа. Якийсь веселий безладний табір циган.

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери