Завантажити

автомобіль. (Але ні аероплани, ні автомобілі вже ні в кого не працюють — нема чим рухати, всі матеріали вийшли, а нових ніхто не робить). Одне слово, це було щось надзвичайне. Мертенс із свого палацу втік. Тепер він живе разом із своїм секретарем Вінтером, має поганеньку кімнатку й сам собі воду носить, а годується сонячним хлібом. Ніхто його не чіпає, і нікому він не цікавий.
Ах, що це за часи були, ці кілька тижнів після роздачі скла! Всі були п'яяі від сонячного хліба.
Може, Руді хотів із Максом піти? Ну, добре. Але з Максом, видно, не можна йти — він, очевидно, на якесь любовне побачення покликаний. Одне слово, такий переворот, якого ні одна революція не зазнала. Розуміється, багато людей у горі й одчаї. Ах, люди в свиней, у богів, у тварин поперетворювалися. Ну, і в богів! Ну, і в тварин. Ну, і що ж тут такого страшного? Ах, загине цивілізація, порозвалюються міста, людина повернеться в ліси й печери. Ну, а хоч би й так, то що? Чим оці кам'яні тюрми кращі за печери? Ні повітря, ні сонця, ні волі, ні спокою. А в печерах прекрасно! Вільно, незалежно, небо, сонце, простір. А чим колишнє людське життя було краще? Всі тільки тим були зайняті, щоб здобути грошей Гроші, гроші, гроші. І більше нічого. І лицемірство, і брехня, і об ман, і насильство. А тепер ніяких грошей не треба, і через те нема ніякої брехні, обману, насильства. Всі живі, здорові й ситі. І наплювать на все інше. Правда? (Миле, наївне Страховище, йому страшенно хочеться потішити Руді, заспокоїти й переконати, що все — чудесно. А сама десь жахається, ридає з жаію за минулим, проклинає).
Звичайно, події пішли трохи не так, як гадалося, але хто знаь як було б краще. В кожному разі, Шпіндлер дійсно свиня. Він із своею гіпотезою богів міг би виступити іншим разом йому, розуміється, досадно на Сонячну машину, бо пою жінка, ота мила блондинка, кохається з їхнім товаришем Тіле. Вона Труді все розповіла. Вони кохаються вже два роки, але до Сонячної машини вони боялися «зради» й мучилися. А тепер ніяких зрад немає — і вони нарешті можуть дати собі волю Звичайно, Шпіндлерові боляче Але хто ж винен тут? Правда? А хіба сотням тисяч таких, як вони, Сонячна машина не дала щастя? Фріда, наприклад, просто мало не збо жсволіла від захвату Вона того самого дня, як дістала від Труди скло, покинула барона й полетіла з своїм аташе до Італії на бароновому літаку. Розуміється, яка-небудь принцеса Еліза лютує. Страшенно, між іншим, дивна істота; з ненависті до Сонячної машини не хоче чути імені Руді, а сама весь час надзвичайно хвилювалась, коли він пропав, кілька разів навіть сама приходила до Труди й сердилась, ну, просто-таки сердилась, що Каесем не міг його знайти. Вона все ж таки дуже-дуже хороша, ця бідненька принцесочка. Вона може бути така ніжна, дитяча, ясна, що аж дивно Господи, а Наделі? Та вони в такому були одчаї, що пропав Руді. Ах, як досадно, що вони пропали. Здається, всі вони вирушили кудись на південь.
Любе, хороше дівча: от мовчить і пильно думає, що б іще сказати приємне бідному Руді.
А знизу чути музику бідних тюремних мешканців, що вже звикли і до тюрми, і до смертного присуду. Танцюють, вільно кохаються, сміються сміхом шибеників.
Доктор Рудольф підводиться й простягає руку Труді.
— Піду я вже, Трудо.
— Слухайте, Руді, як ви гадаєте, що то міг бути за лист до Макса? Тільки, будь ласка, не подумайте нічого такого — я цікавлюсь цим просто з дружби до Макса. Насамперед у мене є чоловік, ну, не чоловік, а... ну, я не знаю хто, ну, мій Душнер, я з ним маю договір на рік життя. Розуміється, тепер усі договори порвані, я теж маю право зірвати, але коли я дала слово, то я ж мушу тримати. Правда? І зовсім у цьому нема нічого смішного й ненормального. Правда, Руді?
— Я не знаю, Трудо, який у вас договір і тому...
— Ах, який договір. Ну, звичайний собі договір: Душнер колись, іще за старої епохи, купив мені дім, театр і видав багато грошей, а я за це обіцяла жити з ним цілий рік і бути йому вірною. Ну, добре, Сонячна машина, це правда, всі відносини перемінила, але ж Душнер не винен, що з'явилася Сонячна машина. Правда? А я ж йому слово дала з доброї своєї волі — мене ніхто не силував, як Фріду. Значить, це було б негарно з мого боку, коли б я його тепер покинула. Він такий милий. Він хоч і капіталіст, але ніколи не був проти Сонячної машини. Навпаки, раз у раз боронив і помагав нам. Значить, тим паче негарно було б зламати договір. Але це ж не значить, що я його люблю. Може, люблю, а може, і не люблю. В кожному разі, робити з цього факту якісь висновки про любов цілком не раціонально. Правда, Руді?
— Так, розуміється, в цьому факті...
— Правда ж, правда? Ну, а І, крім того, вже ж так мало лишилось до реченця: всього сім місяців і тринадцять днів.
— Ну, це такий порівняно короткий час, що..
— Правда? Ну, а от.. Є такі люди, що цього абсолютно не розуміють. І вигадують страшенні дурниці. Просто ніяково слухать Ну, і нехай! Ото! Руді, а ви додому зараз?
— Додому, Трудо.
— Хм.

читати