Завантажити

голосів висловлюється проти пана президента Фрідріха Мертенса. Волю слова в справі Сонячної машини дозволяється, правда, з обмеженням: пропаганда й вихваляння забороняється, тільки критика та роз'яснювання. Пан президент посміхається. Штіфель і пресовий концерн непогано на цьому вийдуть, тираж газет підскочить процентів на сто.
Пан президент помиляється: вже в перших днях тираж підскакує на тисячу процентів. Друкарні не справляються з вимогами контор, контори не справляються з вимогами аген тур, агентури — з покупцем. Екстрене мобілізується ціла армія робітників, урядовців, агентів, кіосків.
Соціалістична й усяка інша преса, що живиться всякою хо-робою й розносить мікроби, розуміється, гвалтує, що їй забороняється легально це робити. О, нехай гвалтує!
Але казка й серед соціалістів уносить розлад і незгоду. Не всі й соціалісти хочуть вихваляти Сонячну машину. Бо казка не має нічого спільного з реальною політикою. Бо соціальний процес підлягає залізним законам розвитку. Бо перестрій громадянства має бути результатом органічного перетвору його, а не наслідком появи якогось фантастичного винаходу. Віра в це є просто дитинство, це — одривання уваги від реальної праці, це — дрібнобуржуазні забобони, брак соціалістичного думання, зрада всіх метод пролетарської історичної боротьби. Пан президент мусить погодитись воля слова часом буває корисною річчю.
Та що більше навіть Інарака не минуло непокійне, розкла дове дихання казки. Інарак розколюється. Інарак гризеться, Інарак явно гине. Макс, Паровоз і Кестенбавм тепер рішуче, жагуче, безкомпромісово проти терору Всі сили, всі засоби, вся увага тільки Сонячній машині! Годі крові, смерті, ненависті, змов, убивств. Годі ворожнечі з іншими робітничими організаціями. Треба ввійти з ними в порозуміння, треба організувати єдину спільну грандіозну акцію всіх залежних, голодних, ображених, експлуатованих, невільних, усіх, усіх, незалежно від класу, стану, переконань, віку, статі, фаху, партійності. Треба підняти всеєдиний рух з одним покликом, з єдиним гаслом: воля Сонячній машині! К чорту всю політику, закони, парламенти, нехай видають, які хочуть, закони, нехай ведуть, яку хочуть, політику, нехай навіть війну оповіщають, аби гільки воля Сонячній машині.
Тіле ж, Клара й Гоферт рішуче, жагуче й безкомпромісово проти такої легковажної, емоціональної, ентузіастичної тактики. Що значить бути проти терору? Це значить бути проти самого Інараку. Інарак є загроза, кара, страх. Інарак є залізна дисципліна. Інарак є революційний смолоскип, авангардний напад, перші блискавки бурі. Значить, знищити бурю? Значить, дати повну волю Мертенсам? Дати їм повну волю знищити ту саму Сонячну машину?
А бідний маленький Штііндлер то відсуває окуляри на наморщене чоло, то зсуває їх на ніс: дійсно, стати на один бік — шкодити Машині, цього він не може. Стати на другий бік — знищити Інарак. І цього він не може. І те—неправильно, і те— неправильно. А що є тепер правильне? Все переплуталось, змішалось, якась фантастика, п'яний сонячний дзвін, несерйозність, дурна любовність — дійсно, якась просто неповажна дитяча емоціональність.
А казка тим часом робить свою таємну, незриму роботу. Газети Штіфеля розкуповують мільйонами, сотні редакцій гатять у жадну пащу торби купи антисептичних статей, заміток, віршів, карикатур, наукових розвідок; цілі резервуари науки, сміху, глуму, загроз виливаються на очманілу, розпалену голову юрби.
А вона все ж таки хвилюється, жде, мріє, шукає, нишпорить, прислухається, таємно вчитується в нелегальні відозви, вслухається в шепотливі розмови, отарою біжить на «азіатсько-африканських агентів», жадібно хапаючи з їхніх рук чудодійні скла, люто захищаючи їх собою від «агентів Об'єднаного Банку».
***
А тим часом Наделі собі працюють. Цілий будинок від гори до низу повний розмов про Сонячну машину. Тільки Наделям вона цілком байдужа—та и справді, нащо їм сонячний хліб, коли вони мають і простий, та добрий?
Щовечора сини зносять на авто важкі валізки й везуть їх до свого родича.
Правда, вони везуть не до одного родича, а до багатьох. По всіх кварталах Берліна живуть їхні родичі, які потребують виробів майстерні Наделів.
Через те в майстерні Наделя робота ніколи не вгаває. Всі за тою роботою. Навіть Лорхен. її функція найголовніша виймати з води прохололі жовто-червоняві кругленькі скла й подавати їх Фріцові. Правда, це саме робить і Грета, але Лорхен справляється далеко краще за Грету. Кривий добрий дядьо Руді в білому балахоні, як у різника Губерта, варить скла в гарному блискучому-блискучому казані, варить так, як мама колись зупу. (Тепер ніякої отої нудної зупи вони вже не їдять, навіть дорослі!). І, коли він сипле в цей казан якийсь червоний порошок, усі затихають і до дядя ніяк не можна підходити. Потім можна. Потім він сам бере Лорхен під пахви й високо-високо підносить над своєю головою. І тоді вся кім ната робиться така чудна чудна, не своя, чужа. І всіх одразу видно: і тата з мамою, що рівнесенькими ковбасками

читати