Завантажити

і ця звичка у мене залишилася змалку й до сивини):
— Судя по вопросам этого товарища, у него знаний на профессора, но только они у него не организованы.
І він нам розповідав, як треба систематизувати набуті знання, розкладати їх у голові «по полочкам».
Чудесна людина був дорогий і незабутній товариш Ікс.
Його спокійне і мудре лице і добрий зір із-за шкельців пенсне стоїть переді мною як приклад великої самодисципліни, спроможності і організованості. ' Але не довго я був інструктором преси.
Між іншим, моє інструкторство показує, яка чула і прекрасна більшовицька партія. Як мати, в особі тт. Піонтек, Кулика, Коряка, Блакитного, вона зрозуміла мою душу поета, майже не пристосовану до життя людину, і давала мені всілякі поблажки, «панькаючись» зі мною, як казали мої вороги, на протязі довгих років і піднімаючи мене доброю рукою, коли я падав серцем на гостре каміння жпття.
Велика партіє. Якби я вірив у бога, я б молився тобі, так я люблю тебе і схиляюся перед тобою як твій смуглявий син, якому ти дозволила і допомогла залишити до сивого волосся дитячу душу і юну пісню, що живе тільки тобою, моя партіє, мати моя геніальна!
Оргбюро ЦК, в особі товариша Гордона, призначило мене членом оргбюро Всеукраїнського пролеткульту6, куди увійшли товариші Захар Невський, Рижов 7, Коряк, Пилипенко 8 і Василь Блакитний, Міша Майський 9 і Хвильовий '°.
Ми стали працювати разом у будинку на Московській, 20, де я часто приймав участь у літературних вечорах.
І там я познайомився з Хвильовим.
Він одразу ж захопив мене своєю любов'ю до життя й поезії.
В шкіряній куртці й кепці, а потім, пізніше, у шинелі з врангелівського, або, вірніше, з англійського сукна, в сивій смушковій шапці ще з імперіалістичної війни, невисокого зросту, швидкий і динамічний, чорнобривий і зеленоокий, він зачарував мене своєю магічною індивідуальністю.
Тільки щось у моїй підсвідомості опиралося його волі.
Я з делікатності погоджувався з ним, що треба писати верлібром, а прийду додому і пишу ямбом.
Це повторювалось не один раз, що я погоджувався з ним на словах, а на ділі не погоджувався.
Нарешті Хвильовому це обридло, і він махнув на мене рукою.
Він: «А тьі, Володя, себе на уме!»
Я: «А что ж ты думаешь, Коля, что я под твоим умом?»
Так Хвильовий і не перехрестив мене в свою поетичну віру.
Тоді ж (це був 1921 рік) приїхав з Галичини до Харкова Валеріан Поліщук п, синьоокий красень з вкрадливими манерами, які особливо впливали на дівчат, з усмішкою — собі на умі.
Величезна ерудиція його мене захоплювала.
Та ще сонячна бадьорість.
Тільки не подобався мені натуралістичний біологізм у його поезії, але окремі вірші й місця величезних поем мене захоплювали.
Хвильовий часто любив повторювать із Поліщука:
«Котра година, товаришу? «Друга». І далі пішла сіра смуга дороги під ноги...
Або: «Нема Нікандрика, нема 12...» — про брата Валерія.
І було дві сестри, Ліка і Льоля 13, які обидві закохалися в Валерія, і він обох їх любив.
Дивно?
Але це так.
З Льолею до Валерія у мене була любов. Тільки коли я йшоп від неї, то після її пестощів почував себе так, ніби ію мені проїхав з гуркотом і дзвоном трамвай.
Я знав, що це не любов, але нічого не міг з собою поробити, бо її очі були такі містичні й таємні. Вона завжди їх так томно, по-східному мружила. Та ще вона причарувала мене піснею:
Это было на радостном юге, в очарованом мире чудес, где купается розовый лотос в отраженной лазури небес 14.
І от туди приходила купатися красуня єгиптянка Радоніс.
Одного разу високо над нею пролітав орел. Побачив своїм гострим орлиним оком туфельки Радоніс і вкрав одну з них.
Пролітаючи над садами Мемфіса і5, резиденції фараона, він загубив туфельку красуні в сад владаря Єгипту.
Фараон по туфельці закохався в Радоніс і наказав її розшукати.
Розшуки закінчились щасливо.
И царицею стала Радонис, и любима была потому, что такой ослепительной ножки не приснилось уже никому.
Льоля співала цю пісню на мотив «Слышен звон бубенцов издалека».
Потім я узнав авторку цієї пісні, власне, цього вірша. Це улюблена поетеса Ігоря Сєверяніна Мірра Лохвицька.
І ще я узнав, що Льоля мружить свої темні єгипетські очі не тому, що в неї така містична душа, що випромінюють її слпвоподібні очі, а тому, що вона близькозора.
І чари розвіялися.
Я розлюбив Льолю.
А тут з'явився Поліщук, — прийшов, побачив і переміг.
Льоля безоглядно закохалась у Валер'яна, перемогла свою сестру і стала його дружиною.
З пролеткульту нічого не вийшло. Він так і вмер, не народившись.
Але перед смертю він захотів моїми зубами укусити Маяковського.
Це було в російському драмтеатрі,

читати