Електронна бібліотека/Проза
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
вдарила мене вище колін. Та залізних ручок я не випустив з рук, хоч все тіло опинилося під дрезиною, між рейками. Горошенята ніяк не можуть зупинити дрезину, вона мчить, а я кричу і волочусь під нею, але залізних ручок не випускаю із закам'янілих рук.
Нарешті дрезина зупинилася. Мене витягли з-під неї, я попробував встати, але не зміг. Той страшенний удар, мабуть, паралізував мені ноги, і колінні чашечки зіскочили вбік. їхав селянин з гарбою сіна, мене підняли і поклали на це сіно, привезли додому, я два місяці не міг ходити. А потім все минуло, лише колінні чашки у мене й до цього часу гострі.
Ми збирали вугілля на шахтах і залізо, мідь і жерсть, чавун, але більше — крали його на заводі і металевий лом продавали нашому родичу Удовенкові, який жив на глухій вулиці, над Донцем, і називався по-народному «Залізняк».
Він платив нам за фунт міді 8 копійок, за фунт заліза — копійку, за фунт чавуну — півкопійки і копійку за три фунти жерсті. Якось мама взяла мене за руку і повела в заводську бондарну майстерню, де я почав працювати учнем. Пантелій Плигунов, цеховий бригадир, платив мені щодня 5 копійок, а я за це збирав цвяшки по цеху. Потім кваліфікація моя підвищилась: я почав «заовтарювати» діжки для бікарбонату, тобто вбиватп цвяхи в маленькі обручі над дном і вгорі діжки з внутрішнього боку ободу і вбивати кільця в дно цих діжок.
Ще в Сьомій Роті, де татусь був сільським писарем, я, коли пас із селянськими хлопчиками і дівчатками телят і корів, крім ігор «у крем'яшки», навчився грати пальцями на губах. Це робиться так: великим пальцем повернутим і загнутим вниз, впираєш у підборіддя, під нижньою губою, але не сильно, і витягуєш рештою зімкнутих пальців долоню, охопивши великий палець лівої руки правою рукою, а потім починаєш швидко крутити вгору і вниз долоню правої руки. Коли крутиш долонею і при цьому мукаєш, то мукання перетворюється на безперервне «біб-бі-бі», або «мі-мі-мі», або ж «мама-ма», словом, як хочеш.
Я знав багато мотивів вальсів, маршів, пісень, і Пантелій Плигунов примушував мене грати для робітників на губах.
Я сідав, заклавши ногу за ногу, на діжечку і майже цілий день грав робітникам на губах, а вони від цього краще працювали.
Я ж інколи одержував гривеник «на цукерки».
Мені дуже подобалось працювати на бондарці, а грати марші набридло, бо від них у мене боліли губи і німіли руки.
Всі робітники були веселі й співучі.
Вони ходять навколо діжок на верстатах, забивають у обручі гвіздочки і все співають, сміються і співають:
Он по горнице похаживает, Балалаєчну налаживает...
А рум'яний і красивий Панько Плигунов, наш цеховий бригадир, тільки походжав своєю тихою походкою по цеху і привітливо та радісно всім посміхався. Він був ласкавою людиною, задушевний, щирий і поетичний. Ніколи ні на кого не кричав і не бив, і робота навколо кипіла, вся в піснях і сонці.
Може, й бували в нього конфлікти з робітниками, але я не пам'ятаю цього. Моя дитяча уява була сповненою піснями і райдугою праці... Я всім серцем віддавався праці. Я дуже полюбив її і хотів бути як дорослі.
Але я був малий, а дитячий труд заборонявся на заводі, і коли приходив інспектор праці, Панько Плигунов ховав мене у велику діжку, а коли інспектор залишав цех, я вилазив звідти і радісно поринав у дзвінкий і світлий світ праці.
Але недовго тривала моя золота радість... Довелося мені покинути завод, бо малим не дозволялося працювати в цьому кіпгявому й гуркотливому гіганті.
Часто мені снилася залита райдужним сонячним промінням і піснями бондарка, і я плакав уві сні від журби, що не можу повернутися в цей чудовий і привабливий світ. А взимку ми виїхали в село Переїзна, де татко став учителем. Я вже красиво писав, на п'ятірки, і розв'язував без помилок задачі на всі чотири дії, множив тризначні і навіть чотиризначні числа.
X.
Зима. Яскрава, пухнаста, місячна зима в селі. Я вибіг за ворота, а до мене підійшли дві гарненькі дівчинки. Одна в шубці з хутряним комірцем, смуглява, чорноока й ласкава. Місяць над нами срібно сміється, а ми дивимося одне на одного, це смугляве дівча і я; мені солодко і [приємно] дивитися на неї. Серце моє тремтливо й співучо стискується, і я, як срібна радісна пташка, лечу в чорнії і повнії зірок моря її очей...
У мене не було гудзиків на пальті, і дівчинка витягла голку з своєї шубки і сколола мені пальто, щоб я не простудився. Коли вона до мене доторкалася, я ввесь завмирав від солодкого і страшного захоплення. Мені хотілося, щоб вона ніколи не відпускала своїх рук від мене... Ще в мене не було носової хусточки, і вона мені подарувала свою, таку духмяну і чистеньку.
Потім ми втрьох грали у фанти, зав'язуючи ріжки на хустинці. Тільки коли я цілував цю дівчинку, то ніяк не міг потрапити їй в губи, а все тикався носом в її запашний і ласкавий комірець. Потім ця дівчинка почала у нас вчитись, її привела до нас її
Останні події
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова
- 26.04.2024|11:17У ВСЛ вийде книжка Сергія Руденка "Анатомія ненависті. Путін і Україна"
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"