Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

Ще в одному кутку, опустивши руки, у сорочці й ногавицях стояв босоніж Святополк. Проміння від світильника вирвало з півтемряви його обличчя, низький лоб, перерізаний пасмом довгого волосся, тривожні очі, гострі вилиці й стиснуті уста, заросле щетиною підборіддя.
- От я і прийшов до тебе, Святополче! - дромовив Володимир,
- Бачу! - посміхнувся той. - Дякую, що одвідав, княже Вододимире. Шкода тільки, що зустрічаю тебе не в палатах, а тут, у порубі.
- Це правда, шкода! - зітхнув князь. - Але ще поробиш, - мусимо тут і отак говорити. Він сів на пень.
- Стомився я! Сядь і ти! - запропонував Володимир Святополку.
- Я й постою, - похмуро промовив він. - Мені немає від чого стомлюватись - хіба від дум...
- Про що ж ти думаєш, Святополче?
- Князеві, який учора сидів у палатах, а нині гниє в твоєму порубі на трухлій соломі, є що думати.
- Чому не думав про це раніше, коли хотів підняти смуту в західних волостях Русі, йти з тестем своїм на Київ, вбити мене - київського князя, зрадити віру руських людей, стати слугою папи?
- Зараз я в твоїй власті, - спроквола відповів Святополк, - ти дужий, вельми дужий, княже, василевс... Але навіщо вигадуєш таке про мене - учора туровського князя, а нині в'язня, кинутого твоєю десницею в цей поруб?
- Марно ти нарікаєш на мене. Не я тебе кинув у поруб, це бояри й воєводи, що чули про твої замишляї в Турові, схопили тебе, привезли до города Києва... Та й жона твоя Марина, духівник Рейнберн, іже були з тобою, нині сказали правду... О люди, люди, всі ви такі, днесь служите одному, заутра другому...
Святополк мовчав, дивлячись у темний куток порубу, потім обернувся до Володимира, й той побачив його запалені очі, закушені уста.
- Що ж, - задихаючись, прохрипів він, - коли все знаєш, скажу і я правду... Слухай, княже Володимире! Це - так! Мислив я з Турова йти на Київ, мислив перемогти твою дружину, а вже вої мої, либонь, не пошкодували б і тебе... Важко мені в цьому признатись, тобі це страшно чути, але отака моя правда.
Володимир здригнувся й промовив:
- Чую, Святополче! Тепер ти сказав правду. Але марно думаєш, що вона страшна мені. Ні, не за себе боюсь, за Русь, за людей її страшно.
Довгу хвилину по цьому князь Володимир мовчав, а потім продовжив:
- Страшно, Святополче, за Руську землю... З одного боку - ромеї, зі сходу насувають печеніги, за ними ідуть половці, з полунощі точать ножі свіони, ти ж хотів від заходу пустити в нашу землю ще й поляків, німців, гіапу римського.
- Поляки й німці далеко, - заперечив Святополк. - Папа римський від них ще далі... До Візантії, - процідив він, - либонь, ближче, адже так, княже?
Володимир зрозумів, на що натякає Святополк.
- Я на легіони ромеїв не спирався й не пустив би їх на Русь... Віру християнську я приймав такожде не від константинопольського патріарха.
- Я також не збирався продавати Русь, - Зухвало крикнув Святополк, - ні полякам, ні німцям, ані папі!..
Князь Володимир гірко посміхнувся.
- Так чому ж ти тоді так діяв, Святополче? Довгу хвилину в порубі було тихо, тільки з дерев'яного зрубу стіни в одному місці однозвучне падали краплини, потріскувала солома в кутку, за дверима раз і другий пролунали кроки.
- Від уності моєї, - почав Святополк, - я не любив тебе, княже, бо кров батька мого Ярополка запеклась на твоїх руках, бо ти вигнав матір мою Юлію з Києва, бо мене зневажили діти твої й сам ти, бо ти, розділяя землі, поставив мене князем у найгіршій волості - Турові, бо ти ніколи й ні на крихту не робив мені добра, токмо зло... Чому ж я мусив робити тобі добре, як міг я не помститись за батька, матір і за все, за все?..
Сперши голову на руки, князь Володимир слухав слова Святополка.
- Ти сотворив добре, сказав мені свою правду, хоч, Святополче, ліпше би було та й міг її сказати раніше. Що ж, я почув це нині від тебе, хоч знав твої думи раніше...
- Так чому ж ти кинув мене в поруб, допитуєш, мучиш, якщо все знаєш?
- Я прийшов не допитувати, а говорити з тобою, Святополче, бо все це неправда.
- Великий княже і василевсе Русі! - засміявся Святополк. - Тобі мало того, що ти вверг мене в цей поруб, хочеш познущатися з мене?
- Я говорю це, - ніби не почув його слів Володимир, - бо не хотів убити і не вбивав брата мого, а твого отця Ярополка, багато горя й муки прийняв сам від нього, а ще більше - Русь і її люди, я ж усе простив йому, кликав на мир і любов... Князя Ярополка в сінях терема убили два гридні, яких підкупив воєвода Блуд, ти, Святополче, це знаєш.
- Не вірю! Так вигадав ти з своїми боярами, це ви націлили мечі вбивць у серце мого батька...
- Я вислухав твою правду, чому ж ти не хочеш слухати мою?! Втім, ти зараз сам усе зрозумієш...
- Слухаю! - крикнув Святополк. - Що ж ти ще скажеш мені?
- Скажу те, що я ніколи не проганяв і не міг прогнати з Гори твоєї матері Юлії, бо твій батько не Ярополк, як усі вважають і як думаєш ти сам...
-

Останні події

24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса
12.04.2025|09:00
IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
06.04.2025|20:35
Збагнути «незбагненну незбагнеж»
05.04.2025|10:06
Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
05.04.2025|10:01
Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
05.04.2025|09:56
Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію


Партнери