Завантажити

сподобалась думка князя Володимира присвятити не комусь, не богу, а невідомій жоні-богородиці, що нагадувала йому богиню роду Роженицю, перший храм у Києві, - нехай вона, жона, матір, молиться, клопочеться перед богом про людські душі.
Але яка мусить бути богородиця? Грецькі й болгарські ікони, відомі Косьмині, не задовольнили його - там богородиця була надто неземна, вигадана, не така, якою він уявляв заступницю-матір.
І він малює на пергаменті іншу, земну богрродицю - жону з русим волоссям, високим чолом, карими очима, тонким носом, рівними устами, трохи сумну, трохи неспокійну.
Хто знає, на кого вона була схожа?! Косьмина дуже багато думав, мріяв, і найперше, мабуть, богородиця ця була дуже схожа на древню богиню руських людей Роженицю, яку колись кузнеці відливали з міді й бронзи, - високу, тонку, а піднятими вгору руками, піднесеним обличчям... Разом з тим - земна й вимріяна, звичайна й воднораз надзвичайно красива, ця богородиця схожа була на багато руських жон і чомусь дуже подібна до юної ключниці Малуші.
Де раніше були Воздихальниця й требище, копачі день і ніч риють землю, з далекого Вручаю на возах, запряжених четвериками й шестериками волів, сюди везуть брили червоного шиферу, від Родні - камінь, з лівого берега Дніпра - дуби, грабину, липи.
Усі могили на Воздихальниці зрівняли з землею. Хто з бояр і воєвод пам'ятає своїх предків? Ті, язичники, мали тільки мечі та щити, живій Горі мертва Воздихальниця непотрібна і навіть зайва.
Один князь Володимир не забуває про своїх предків - вирішивши ставити храм Богородиці, він разом з Косьминою оглядає город, велить ставити церкву не біля стін Гори, як той думав, а далі на захід, на схилі.
Здатель Косьмина здивований - церква Богородиці має стояти на найвищому місці, щоб той, хто приїжджає до Києва, здалеку її бачив, хто ж виїжджає - попрощався.
Та князь Володимир не відступає - бояри й воєводи не бережуть могил своїх предків, це вони веліли й спокійно дивились, як ці могили рівняли з землею, але він не хоче засипати, знищувати могил князів древніх, а також княгині Ольги й Ярополка, похованих на верху Воздихальниці...
Хто знає, які почуття керували князем Володимиром, це здавалося навіть дивним, бо ж княгиня Ольга забрала в нього найдорожче, що має людина, - матір, а Ярополк був за життя лютим його ворогом?
Церкву Богородиці будують. Руські здателі знають своє діло - тешуть брили з шиферу, скудельники добувають на схилах київської гори білу глину, ліплять з неї й обпалюють у печах кахлі, на крутилах виводять корчаги, високі глеки, кузнеці кують чепи, величезні гаки.
Їм, що досі були плотниками, важко класти цегляні підмурки, ставити кам'яні стіни, здатель Косьмина навіть робить похибки - кладе в підмурки дерев'яні зруби, виводить від них торці, зв'язує на кутах і заливає вапном, через що згодом, коли древо струхліє, стіни церкви сядуть, а ще пізніше й упадуть.
Тим часом стіни ростуть. Щоб церква була дзвінкішою й легшою, Косьмина замуровує в них глеки-голосники, шатра церкви спритно зводить з дуже тонкої цегли й безлічі корчаг і глеків, через що вони нагадують шмат вощини.
Тоді ж Косьмина починає оздоблювати храм - на Русі вже давно вміють варити смальту* (*Смальта - кольорове скло для мозаїки.), - разом з солунцями й корсунськими майстрами руські здателі на високих риштуваннях кладуть камінчик до камінчика в банях церкви, на її парусах і стовпах, у олтарі, мов килим, роблять з мармуру, яшми, бузкового порфіру підлоги, ставлять на хорах і перед олтарем кам'яні забори, застилають брилами шиферу середину - корабель - церкви, зашивають дубовими мостинами притвори.
На церкву Богородиці працює весь Київ - на Подолі вирізують з дерева свічники й панікадила, чаші й миски, кузнеці готують чепи й гнізда для свічок, виливають кацеї* (*Кацея - древня кадильниця з ручкою (ковшик).), кравці шиють одяги для священнослужителів, воздухи й покрови на раку* (*Рака - скринька, труна.) з мощами папи Климеита, до ікон у церкві й олтарі.
Храм виростає - вже виведено корабель, апсиду* (*Апсида - напівкругле завершення нефа - коридора між стовпами.) ліворуч, через яку сходи ідуть у бабинець, ще одна апсида з правої руки від олтаря, де роблять потайний хід для князя і його родини на полати...
Будується вся Гора. Те, що воздвигалось колись десятками літ, а часто й століттями, падає за дні й години, на руїнах старого встає новий город.
За древніми дерев'яними стінами Гори було тісно - терем стояв у терем, дім у дім, вулиці вузькі, темні, двори забиті клітьми, медушами, повітками.
Князь Володимир велить розібрати старі стіни й поставити нові - на високих кручах, з кам'яними порталами-ворітьми над Подолом і далі аж до Перевесища; двори на Горі будують більші, тереми вищі.
На місцях, які поглинає Гора, стояли раніше хижі й землянки ремісників, всяких кузнеців, скудельників, гончарів, вони ліпились до стін Гори, працювали на неї.
Пусте! Хижі й землянки ницих, роб'їх людей розбирають і

читати