Завантажити

собою імператорів ромеїв, а тебе царем своїм... Горе Болгарії й горе нам, Шишманам, бо ти - старший з синів Миколи Шишмана - зганьбив чесне ім'я батька твого Миколи, матері Рейсами й братів своїх...
- Брате Самуїле! - впав Аарон на коліна. - То є правда, я писав цю грамоту, не знав, що творю, - винна жона моя, митрополит севастійський, що приїжджав до мене від імператорів... Я й так покараний, імператори й їхній митрополит мене обдурили, скривдили...
- Чим же тебе обдурили імператори і митрополит?
- Митрополит привіз у жони сину моєму Іоанну не сестру імператорів Анну, а якусь гулящу дівку з Константинополя, за що ми її вбили, а митрополита спалили... Змилуйся, брате!
- Ні, віднині ти мені вже не брат, - суворо промовив Самуїл і звернувся до своїх боляр і боїлів: - Як будете судити зрадників Болгарії Аарона, жону його, сина?..
- Да приймуть смерть! - пролунала одностайна відповідь.
Вої схопили Аарона й повели в двір, де вже стояла зв'язана жона Варвара.
А в цей час у Средці Гавриїл довго розмовляв з своїм двоюрідним братом Іоанном, який говорив, що боїться, аби не покарали батька, пожалів його, велів осідлати двох коней, виїхав з Іоанном за город...
Блідий, переляканий Іоанн попрощався з Гавриїлом, як з братом, обняв, поцілував.
- Їдь швидше! - велів Гавриїл.
І Іоанн ударив коня, помчав у гори.
Гавриїл не знав і не міг знати, що промине багато літ і цей його брат у злобі своїй уб'є його, жону, осліпить сина...
4
Імператору Василеві важко було отямитись після поразки в Родопах - чорний від страху повернувся він звідти до Константинополя, висох, ходив як тінь, вночі йому снились і снились ущелина в горах, мечі болгар, кров.
Проте не тільки болгар боявся тепер василевс Візантії, він нагадував звіра, якого заганяють у пастку, навкруг нього й імперії затягувався зашморг.
У Малій Азії був розбитий Вард Склір - він сидів у в'язниці арабських емірів, - переміг Вард Фока.
Вард Фока ждав... Тепер це вже був не чернець з Хіосу, - доместик схол, призначений самим імператором Василем, полководець, що переміг лютого ворога імперії Скліра, небіж вбитого імператора Никифора Фоки мав право на найвищу нагороду, хотів повернутись до Константинополя, стати на чолі всіх військ імперії, зайняти місце в синкліті.
Може бути, що Вард Фока вдовольнився б цим, може, став би вірно служити імператору Василеві та ще був би коханцем Феофано - матері імператора, - це ж вона, як знав Вард, вирвала його з келії монастиря, вона, як відчував Вард, ждала його в столиці.
Але марно сподівався Вард Фока - імператор Василь розуміє, кого він випустив з неволі, і тому не тільки не дозволяє йому приїхати до Константинополя, а уперто, і то не раз, велить залишатись у Малій Азії, стояти на сторожі непокірних земель, мечем імперії висіти над Вірменією, Грузією, створювати загрозу арабським емірам, багдадському халіфату.
І сталось те, що повинно було статись, - Варда Фоку оточують найбагатші особи імперії, що втекли з Константинополя, служили Скліру, а нині служать йому, вони, жадаючи помститить Василеві, підбурюють його йти з легіонами на Константинополь, сам Вард Фока налагоджує добрі стосунки з Вірменією й Грузією, з арабськими емірами Мартирополя, Аміди й Хорбота, з багдадськими халіфами.
У Вірменії в будинку Євстафія Мелаїна - родича Никифора Фоки - збираються візантійські динати, вірменські ішхани, вони урочисто проголошують Варда Фоку імператором Візантії, він одягає корону, червоне корзно.
Під рукою Варда кращі легіони імперії, десять тисяч грузин, яких мепет-мепе Давид за проханням імператора Василя й матері його Феофано посилав колись Варду Фоці, щоб розбити Скліра й тим допомогти імператору Василеві, - ці самі десять тисяч грузин за наказом Давида будуть служити Варду Фоці, щоб іти на Константинополь, скинути з трону Василя...
Вард Фока знає, що боротьба з Константинополем буде нелегка, розуміє, що покладатись на своїх спільників - арабів, грузин і вірмен - не доводиться: якщо він стане імператором Візантії, ті одразу перекинуться до ворогів, за спиною в нього лишається ще один імператор - Вард Склір, що сидить у в'язниці.
Він домовляється з емірами, що хоче мати Скліра полководцем, запрошує його до себе, починає переговори, але так і не закінчує їх - кидає Варда Скліра і брата його, патрикія Петра, у в'язницю.
А тоді Вард Фока вирушає на північ, до столиці, - перед ним Сірія й Месопотамія, Коломея й Каппадокія, Пафлагонія й Оптімати - багато фем імперії але там ніхто не стане супроти Фоки, навпаки, до нього приєднаються нові легіони, з півдня на Константинополь наступає грізна, страшна, гаряча, як аравійські вітри, сила...
Втративши батька, двох братів, покаравши власним мечем зрадника Аарона, коміт Самуїл уже нікому не вірить, він покладається тільки на себе й воїнство.
Він знає, що імперія переживає важкі дні, йому відомо, що Вард Фока оголосив себе у далекій Візантії імператором і збирається в похід на

читати