Завантажити

монастирі, а потім одмова! Це схоже на імператора Костянтина, він добрий політик.
- Але, - продовжували василіки, - княгиня Ольга, поскільки розмова з імператором Костянтином нічого їй не дала, вирішила їхати і вже їде додому через Болгарію...
- Через Болгарію? - щиро здивувалась василіса. - А що їй тут, у нас, треба?
- Саме через те ми й приїхали сюди, - разом відповіли василіки. - Наскільки ми розуміємо, княгиня Ольга, діставши одкоша в Константинополі, мріє і хоче нав'язати Болгарії те, що вона хотіла б нав'язати Візантії...
- Ха-ха-ха! - знову довго сміялась василіса Ірина, від чого її воло, груди й все огрядне тіло часто здригались. - Ну, скажіть, яка любов і дружба може бути у нас з Руссю?
- Хто знає?! - відповіли василіки. - У минулому каган Симеон і князь київський Ігор, що братались між собою, зробили Візантії дуже багато зла. Каган Симеон тоді ж, як нам добре відомо, послав на Русь чимало своїх священиків, дав їм книги, а багато русів ходили сюди, в Болгарію... Ще б пак, один одного вони розуміють, у них однакові звичаї...
- Годі! - крикнула василіса Ірина. - Того, що було в Болгарії за кагана Симеона, більше ніколи не буде. Болгарія тепер така, якою її хоче бачити Константинополь. - Василіса Ірина закінчила: - Нехай княгиня Ольга приїжджає до Преслави, ми приймемо її тут, як і в Константинополі.
 
6
 
Кесар Болгарії Петро довго розмовляв із старшим болярином, або, як його часто називала василіса Ірина, паракимоменом Георгієм Сурсувулом.
Старий був болярин Сурсувул, посивіло волосся на його голові, глибокі зморшки на чолі, великі сиві брови низько нависали над гострими темними очима. Тільки довгі вуса чомусь мали свій давній темний колір.
Проте болярин Сурсувул все ж зберіг змолоду струнку постать воєводи, очі мав гострі, допитливі, сповнені неспокою, тривоги.
- У покоях василіси знову гості з Візантії, - сказав сердито він, зайшовши до світлиці кесаря.
- Знаю, - спокійно відповів кесар Петро. - Що ж, це непогано. Вони привезли посаг василісі - дань.
- Що нам та дань? - незадоволено махнув рукою Сурсувул. - Кістки з царського столу... Але привезли вони не тільки дань, а й звістку про те, що до Преслави незабаром приїде київська княгиня Ольга.
- І це знаю, - сердито вже процідив кесар. - Що ж, нехай приїздить, наші шляхи й на схід, і на захід сонця відкриті.
- Я думаю, - заперечив Сурсувул, - що княгиня Ольга не тільки проїде через Болгарію, а й зупиниться в Преславі. Якщо ж вона не думає цього робити, то, може, кесарю, ми подбаємо, щоб вона тут зупинилась, і поговоримо з нею?
Кесар Петро звів брови й здивовано поглянув на свого старшого болярина.
- А чого б це я став просити, щоб княгиня Ольга зупинилась у Преславі, а тим більше говорила з нами? - запитав він у нього.
Болярин Сурсувул відповів не одразу, а подумав, щось згадував, щось зважував, і хмаринки сумнівів, здавалося, пробігали по його обличчю.
- Кесарю Петре! - нарешті сказав він. - Я хочу сьогодні говорити з тобою одверто й прямо, як говорили ми тоді, коли вмер твій батько каган Симеон, коли йшли ми з тобою супроти ромеїв, коли радились, чи брати тобі в жони дочку імператора Христофора.
- Послухай, Георгію, - здивувався кесар Петро. - Ти не тільки мій старший болярин, а рідний дядько, і ми нібито ніколи ні з чим не крились один від одного.
- Ти сказав правду, - відповів на це Сурсувул. - Ми, кесарю, ні з чим не крились один від одного, бо ніколи з тобою одверто й не говорили. Тому слухай, кесарю. Тридцять літ тому Болгарія уклала мир з Візантією, і всі ці тридцять літ...
- Усі ці тридцять літ, -перебив його кесар Петро, - Болгарія не вела жодної війни, не пролила жодної краплини крові.
Сурсувул із жалем похитав головою.
- Так, кесарю, - сказав він, - за ці тридцять літ Болгарія справді не вела жодної війни і не пролила жодної краплини крові, але за цей час втратила так багато, як ні від жодної війни: вона обливається кров'ю...
- Як ти смієш це говорити! - крикнув кесар Петро. - Адже тоді, тридцять літ тому, одразу після наглої смерті батька, ти сам говорив мені, що треба укласти з Візантією мир, і то негайно...
- Так, - згодився Сурсувул. - Тоді, тридцять літ тому, я сказав тобі, що треба укласти з Візантією мир. Але хіба я міг радити інакше? Коли помер кесар Симеон, проти тебе пішов і міг захопити престол брат твій Михайло, нам загрожували серби, хорвати, печеніги, угри, всіх їх сварила з нами й нацьковувала на нас Візантія. Я бачив тоді, що народу нашому загрожує смерть, і радив тобі та й сам все робив для того, щоб замиритись з Візантією... на певний час, доки наведемо лад у своїй державі, доки укладемо мир з сербами й хорватами - нашими ж братами, доки дістанемо поміч від русів. Але тоді сюди прийшла василіса Ірина - і пропав наш мир з сербами і хорватами. Це Ірина сварить нас з русами, через Візантію вже тридцять літ загибає Болгарія...
- Болгарія загибає! -

читати